Габріель Гарсіа Маркес: творчі пошуки, кохання й сенс життя

17.04.2024, 19:00 womo.ua

Колумбійський журналіст, видавець і політичний діяч став одним з найвидатніших письменників ХХ століття.1982 року він отримав Нобелівську премію з літератури: «за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту».

Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.

Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги

Його вплив на світову літературу був настільки великим, що видання New York Times якось назвало роман «Сто років самотності» «першим літературним твором від часу появи Книги Буття, який має бути обов’язковим для цілого людства». А на особистість письменника найбільший влив справила жінка на ім’я Мерседес.

Читайте також: Михайло Врубель: демони й фатальне кохання художника

Габріель народився у маленькому колумбійському місті Аракатака. Його батько багато працював, аби прогодувати велику родину, мама займалася домашнім господарством. Хлопчика виховували бабуся Транкіліна та дід, полковник Ніколас Рікардо. Сильна, горда та мудра жінка пізніше стане прообразом однієї з героїнь. Колоритна засновниця роду з’явиться потім не в одній книзі письменника. А постать рідного діда перекочує у знаменитий роман «Полковнику ніхто не пише».

Габріель Гарсіа Маркес

Габо, як називали його рідні, змалку відрізнявся від своїх однолітків. Він часто сприймав навколишню реальність через призму своєї уяви. Рано почав писати романтичні вірші та оповідання. Бачив яскраві сни, які вважав пророчими. І на все життя закохався у дівчинку, яку одного разу побачив біля міського танцмайданчика.

Читайте також: 30 найкращих цитат Чарлі Чапліна

Її звали Мерседес Ракель Барча Пардо. Дівчині було лише тринадцять, коли Габріель під час зустрічі сказав:

«Я тільки зараз зрозумів, що всі мої вірші я присвятив вам. Будьте моєю дружиною». Незважаючи на жартівливий тон нареченого, дівчина серйозно відповіла: «Я згодна. Тільки спочатку мені треба закінчити школу».

Мерседес Барча

Дівчинка росла в сім’ї колумбійських фермерів, навчалася у католицькій школі та мріяла стати біологом. А ще – мандрувати світом і жити у великих містах. Завжди спокійна і тиха, вона тим не менш була найпомітнішою у своїй великій родині.

Незабаром всі знали, що Мерседес пообіцяла Маркесу вийти за нього заміж. І вважали це звичайними романтичними мріями. Минав час, але дівчина стояла на своєму та відкидала всіх шанувальників.

Читайте також: Перші: «залізна леді» на ім’я Індіра

А Габріель у цей час був у столиці, намагаючись знайти своє місце в житті. Кинув юридичний факультет університету та вирішив присвятити себе журналістиці та літературі. Кочував із газети в газету, перебивався випадковими заробітками, писав оповідання та листи маленькій Мерседес. Для неї не було нічого важливішого за ці списані листки.

Через деякий час Маркес поїхав до Парижа, де працював іноземним кореспондентом. У маленькій кімнаті висів на стіні портрет Мерседес, на який він дивився щодня. З чорнявою красунею його знову пов’язували тільки листи.

А Мече все чекала. Знала, що він далеко, а попереду невідомість. Проте продовжувала вірити в себе і, мабуть, у диво. Мерседес залишалася спокійною і вперто твердила: він обов’язково повернеться.

Габріель Гарсіа Маркес з дружиною Мерседес

Він повернувся ненадовго навесні 1958 року. Через тринадцять років після незвичайних «заручин» Пенелопадочекалася свого «Одіссея» – Мерседес вийшла заміж за Габріеля.

Читайте також: Марлон Брандо: хрещений батько американського акторства

Після весілля вони переїхали до венесуельського Каракасу, де Маркес працював в одній із газет. Новій дружині побут давався нелегко. Вона майже не вміла готувати та вести домашнє господарство. І Габріель поступово навчав її нехитрим премудростям сімейного життя. Зате уважність і скрупульозність Мече була дуже доречною в роботі чоловіка. Вона вже тоді вважала Габріеля талановитим письменником і просто обожнювала його. У перші ж дні Мерседес перебрала та розсортувала всі папери, навела лад у рукописах. І з того часу завжди і всюди створювала йому комфортні умови для творчості. Принаймні дуже старалася це робити. Адже їхнє життя в цілому було не надто легким.

Дружина завжди була поруч

За рік народився перший син Родріго. А у 1961 сім’я була змушена переїхати до Мексики. Грошей на літак не було. Довго добиралися автобусами, ночували у брудних дешевих готелях та перебивались із хліба на воду. У Мехіко Мерседес приїхала з гастритом і двадцятьма доларами на трьох, але не відчувала ані тривоги, ані занепокоєння. Вона вірила, що це пройде. Все буде добре, просто тому, що Габріель поруч.

Її чоловік чудово розумів, що ніяк не може обдурити надії коханої жінки. Він хотів не просто дати їй життя, про яке вона, можливо, потай мріяла. Він прагнув нарешті стати тією людиною, образ якої вона давно створила. А ще він дуже хотів написати роман, ідею якого давно виношував. Можливо, книга таки побачила світ багато в чому завдяки терплячій та мовчазній Мерседес.

Читайте також: Заха Хадід: «Все фантастичне — реально»

Маркес засів за епохальний роман. Його дружина виховувала вже двох синів і забезпечувала комфортні умовичоловікові, який практично не виходив з кабінету. До вимушеного самітництва вони продали машину та економили на всьому. А потім Мече викручувалась, як могла, домовляючись із кредиторами. В орендованій квартирі вони жили під її слово господареві, що у вересні повністю погасять борг. І, звичайно, дотрималася слова: у неї не було жодного сумніву в тому, що її чоловік напише геніальний роман.

Коли рукопис було закінчено, у них не виявилося грошей навіть на пересилання видавцеві. І тоді Мерседес заклала міксер і фен зі словами: «Не вистачало тільки, щоб роман виявився поганим».

Маркес із сім’єю

На книгу чекав неймовірний успіх, а з ним – популярність і слава. Тиха дружина письменника розділила їх з чоловіком так само гідно, як і бідність. «Сто років самотності» переклали десятками мов, а Маркес став живим класиком. Кожну його нову розповідь, есе чи повість з однаковим захопленням сприймали й читачі, й критики.

В романі «Кохання під час холери» письменник віддав шану своїй дружині, написавши у передмові: «Присвячується, звичайно ж, Мерседес».

1982 року Габріель Гарсія Маркес був удостоєний Нобелівської премії. Віддана Мече супроводжувала чоловіка до Стокгольма, традиційно мовчала, посміхалася та відмовлялася від інтерв’ю. А після повернення додому з полегшенням взялася за свою звичну роботу – дбати про коханого чоловіка. Купувати його улюблений папір та цигарки й вчасно подавати каву. А ще стежити, щоб у кабінеті завжди було тепло – Габріель не міг працювати в холоді. Як і раніше, наводити лад у паперах і стежити за всіма публікаціями. У цьому й полягало її тихе щастя.

Письменник у робочому кабінеті

Маркесу було 62 роки, коли у нього виявили рак легень. Швидка операція допомогла запобігти розвитку хвороби і дозволила повернутися до звичайного життя. А ще за 10 років новий діагноз – рак лімфатичної системи. Знову дві операції та довгий курс лікування. Але Маркес завдяки турботі дружини переміг і цього разу.

На одній із прес-конференцій письменник розповів про те, що більше не повернеться до творчості: «Тепер я лише чоловік Мерседес. І повністю належу їй».

І хоча він справді багато часу проводив у суспільстві дружини, це не завадило йому іноді працювати. Здоров’я Маркеса дедалі більше погіршувалося. Він майже не пізнавав рідних, навіть своїх синів. Єдиною людиною, яку він завжди пам’ятав і кликав, була його дорога Мерседес.

Читайте також: Перші: як Жасмін Періс, єдина з жінок, подолала загадковий і найвиснажливіший ультрамарафон світу

Після смерті Маркес залишив роман, який написав вже хворим на деменцію. В останні дні життя він просив синів знищити книгу рукопис. Однак через деякий час вони все ж таки вирішили опублікувати твір.

Роман «Побачимося в серпні»

Над цим романом письменник працював протягом декількох років. Вперше головною героїнею його твору стала жінка. Вже немолода Ана Магдалена Бах кожного серпня прямує на острів до могили матері. Під час кожної подорожі в неї зявляється новий коханець попри те, що вона щасливо одружена понад два десятиліття.

Син Маркеса Гонсало Гарсіа вважав, що врешті-решт роман все одно був би опублікований. Тому родина вирішила надрукувати версію, яку вони схвалюють, і яка захищатиме авторські права. Книга Маркеса «Побачимося в серпні» вийшла друком в багатьох країнах світу до 10-ї річниці з дня смерті письменника.

Читайте також: Перші: як Джеральдіна Мок першою облетіла навколо світу наодинці

Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram

Оксана Хромова