Християнський консерватизм Тараса Шевченка

06.04.2024, 11:32 newssky.com.ua

Тарас Шевченко

Проте, досі лишається мало висвітленим аспект поетичної й ідеологічної творчості Тараса Шевченка, пов’язаний із визначенням її місця в загальноєвропейському та світовому контексті. Це питання не таке вже й малозначуще, як може здатися на перший погляд.

Звернімо увагу на час, коли жив і творив Шевченко. Дев’ятнадцяте сторіччя. Доба «лівого повороту» в європейській суспільно-політичній та економічній думці, втіленій у низці країн у нескінченну практику бунтів, переворотів, політичних убивств. Згадаймо Францію з її паризькою комуною та Росію з її «бунтом бессмысленным и беспощадным»…

Справді, ліві ідеї здавалися в найрозвинутіших країнах передовими. Всім дати свободу (тільки як із відповідальністю?), перерозподілити власність (у який спосіб?), скасувати релігію («опіум для народу»)… Таке бунтарство було притаманним Франції, німецьким та італійським державам, російській імперії. Безумовно, був бунтарем і Тарас Шевченко. Але яким?

Чим незадоволений був геніальний українець? Соціальним гнітом селянства? Так, але не в першу чергу. Хоча темі селянської неволі й присвячені окремі вірші Великого Кобзаря (наприклад, «Якби ви знали, паничі…»), все ж провідним мотивом його творчості є становище української нації в усьому її становому розмаїтті. Серед героїв Шевченкових творів – і аристократ, гетьман Іван Мазепа («Великий льох»), і козацька старшина («Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Чернець» – про Семена Палія, якому Шевченко докоряв саме за опозицію Мазепі), і прості козаки («Гайдамаки»), і селяни («Катерина» та численні інші твори).

Окремої уваги варта християнська тематика в поезії Тараса Шевченка, що так контрастує як із тогочасним західноєвропейським релігійним скептицизмом із наближенням до атеїзму, так із таким же наближенням у російських демократів (Бєлінскій, Чернишевскій, Добролюбов, Писарев та ін.).

Просякнутість Шевченка християнською вірою виражена не лише у змісті окремих віршів («Чи ти ранком до схід сонця Богу не молилась?..» – «Розрита могила»; «…візантійський Саваоф одурить. Не одурить Бог…» – «Ликері»), а й у лейтмотиві цілих поем («Неофіти», «Марія»). При цьому слід особливо наголосити на одночасному категоричному несприйнятті Шевченком офіційної російської одержавленої церкви (не було, до речі, тоді жодного «московського патріархату» – був священний синод як урядовий орган) – «Умре муж велій в власяниці…», «…єлей потік у черево чернече» – «І Архімед, і Ґалілей…» та ін.

Деякі поетичні твори Тараса Шевченка дають приблизне уявлення про те, якою він бачив нову, вільну Україну: «Чи діждемося Вашінґтона з новим і праведним законом?». Зауважмо знову-таки – не Маркса з Енґельсом і не Чернишевського з Добролюбовим бачив Кобзар своїм ідеалом, а Джорджа Вашінґтона, який відстоював не класові, а загальнонаціональні інтереси, заснувавши вільну самостійну американську державу.

Отже, виразною особливістю ідеологічних поглядів Тараса Шевченка, виражених у його поетичній творчості, була чітка орієнтація на християнські та консервативні цінності. Цим його світогляд різко відрізнявся від ідейної спрямованості більшості як західноєвропейських, так і російських діячів ХІХ сторіччя. Не класовим, а національно-державницьким ідеалом жив український Пророк. Відстоювати його він заповів нам, і сьогодні його захищають, передовсім, славні воїни ЗСУ.

Іван Верстянюк, оглядач Newssky з питань релігії