Смерть Сталіна 5 березня 1953 року — кому вона була вигідна

05.03.2024, 08:55 svyatoshino.org.ua

За 10 років позитивне сприйняття Сталіна у РФ зросло з 28 відсотків до 59 Зовсім недавно, після дивної смерті в колонії Олексія Навального, російського опозиціонера з імперським душком, в мережі промайнула новина з уральського міста Челябінськ. Жінка прийшла покласти квіти до пам’ятника жертвам політичних репресій… Буквально за кілька хвилин силовики “запакували” її, а у відділку поліції з нею провели виховну розмову, вручивши портрет Лаврентія Берії з підписом: “Сидіти вдома — це краще, аніж просто сидіти”. Однак у Москві та Петербурзі, а також у багатьох містах РФ щороку 29 і 30 жовтня в рамках акції “Повернення імен” біля Соловецького каменю збираються рідні людей, які загинули від політичних репресій більшовицького режиму. Вони зачитують імена жертв. Абсолютна більшість радянських громадян, знищених людиноненависницькою владою, загинули якраз під час правління Йосипа Сталіна. Чи цього року буде дозволено проводити цю акцію? “Закручування гайок” у сусідній терористичній державі триває. Це все, що треба знати про режим, який поступово, але неухильно повертається в часи, що їх умовно називають сталінськими? Мабуть, ні, ще трохи історії. 71 рік тому, 5 березня 1953 року, за досить дивних обставин на своїй “ближній” дачі в підмосковному Кунцеві помер Йосип Сталін. І зараз ми маємо справу з багатьма міфами, що стосуються постаті такого масштабу, а тим більше — смерті людини, яку наш земляк Олександр Довженко називав “сонцем нашої планети”. Що відомо однозначно: “вождь всіх народів” пізно вночі на 1 березня 1953 року, після бучного застілля в колі соратників (Лаврентій Берія, Микита Хрущов, Георгій Маленков і Микола Булганін), пролежав у кімнаті непритомний. Його ніхто не турбував і вранці, і вдень, бо просто патологічно боялися натрапити на гнів тирана. Ця сама “четвірка” за настійливого прохання охорони приїжджала на дачу: лише Берія і Маленков зайшли до кімнати, де вони почули хропіння і поспішно накивали п’ятами. А потім, коли вже 2 березня нарешті вони приїхали разом з ще кількома членами Президії ЦК КПРС, то понад 12 годин ніхто і не намагався рятувати життя вождя, не викликали лікаря. Запитання, чи був насправді вбитий/отруєний Сталін, залишається відкритим. Читач сам має зробити висновки… 4 березня було оголошено про хворобу Сталіна, а 5 березня о 20:40 ще живого вождя позбавили посад — голови Кабміну і секретаря ЦК КПРС, формально залишивши в новому, заздалегідь скороченому складі Президії ЦК. За годину, о 21:50 5 березня 1953 року лікарі зафіксували смерть Йосипа Сталіна. За офіційною версією — від крововиливу в мозок. Далі був грандіозний похорон (майже три тисячі задавлених осіб тільки в Москві), трагічні обличчя і сльози мільйонів громадян по всій неозорій державі і очікування кращої долі серед також мільйонів в’язнів у ГУЛАГу. Про зловісну роль вищеназваної “четвірки” у березневих подіях написано чимало. Саме це найближче коло соратників вождя і стало біля владного керма в СРСР одразу після його смерті… Розмови про “фізично слабкого” Сталіна в останні роки його життя — для тих, хто любить сенсаційні навкололітературні теревені. Яких за часів перебудови чимало було вже в газетних і журнальних публікаціях. Про післявоєнного Сталіна. “Міркування, мовляв, похилий вік і перемога пом’якшать його характер, виявилися безпідставними. За владу чіплялася та сама давня зграя Сталінових довоєнних поплічників. Та сама суміш терору, пропаганди й огидного колективізму гнітила радянські народи. ГУЛАГ і далі підтримував ненастанний потік масових арештів і рабської праці. Є вагомі підстави гадати, що Сталін, виявивши так звану “змову лікарів”, готував перед самісінькою смертю ще одну “велику чистку” (Норман Дейвіс, “Європа. Історія”). Він займався буквально всім, в особливих папках дослідники знаходили його мінірезолюції з кількох слів, або ж знаки “+” чи “-“. І після проведення останнього за часів правління Сталіна XIX з’їзду ВКП (б) / КПРС, який пройшов у жовтні 1952 року, ним уже готувалася чергова “велика чистка”. “Розвиток патологічних рис у характері Сталіна призводив не до психічного розладу, не до масивного маніакального марення і появи “надцінних ідей”, а до загострення жорстокості і садизму. Сказати, що Сталін був злопам’ятний і жорстокий, — це ще нічого не сказати. Потреба в убивстві, осмислювана ним, як потреба в помсті, вдовольнялась не садистською насолодою від спостереження чужих страждань, — Фромм характеризує садизм Сталіна як інтелектуальний: йому було досить свідомості поверженості ворога, свідомості підкорення чужого життя своїй волі”, — писав український філософ Мирослав Попович в книзі “Червоне століття” (К: АртЕк, 2005). Сучасні нащадки Сталіна і Берії, які опанували ще 20 років тому Кремль, просто повторюють їхній шлях. “Важко знайти настільки негативний феномен і тип, аніж Сталін. Однак негативне не означає недійсне. Сталін був утіленням надзвичайно активної сили, що суперечила людяності й реальності, примарним гуманоїдним тролем чи дияволом, який з’явився звідти, де інші виміри, де чинні інші фізичні й “моральні” закони, і намагався змінити глибинний земний порядок відповідно до своїх правил”, — писав британсько-американський письменник й історик Роберт Конквест. Насправді вважати, що Сталін був хворим на шизофренію, це не бачити його послідовної та тривалої, дуже вдумливої боротьби за владу. Він розігрував блискучі багатоходові шахові партії. Згадаймо переможний шлях в політиці над такими інтелектуалами в компартії як Троцький, Бухарін, Зінов’єв, Каменєв… Можна порівняти ці перемоги з тріумфом його друга/опонента Адольфа Гітлера спочатку над політичною системою Веймарської республіки. А потім, після захоплення влади 1933 року, й над “ліваками” в нацистській партії. І Гітлер, і Сталін є справжнім уособленням всесвітнього зла в XX столітті. У XXI столітті уособленням зла в масштабі планети — і це нарешті починає усвідомлювати колективний Захід — став лідер Росії Путін. Шлях Сталіна був кривавим. Згадаймо лише колективізацію, депортації цілих народів, Голодомор в Україні 1932—1933 років, а також на Кубані та у Казахстані. Нарешті “Великий терор” 1937—1938 років, початок радянсько-німецької війни 1941—1945 років і майже чотири мільйони полонених червоноармійців тільки за сім перших місяців… У Росії 2012 року абсолютно позитивно сприймали Сталіна лише 28% населення. 2021-го, за рік до початку широкомасштабної війни РФ проти України, ця цифра зросла більш аніж удвічі — 59%. Тут цікаво порівняти з цифрами сприйняття Сталіна в Україні. Також 2021 року соцопитування (КМІС) виявило, що в нашій державі 16% громадян вважали Сталіна великим вождем. В останні два роки постать “кремлівського старця”, який завершив свій життєвий шлях 71 рік тому, вже не так часто згадується російськими ЗМІ. Його образ був потрібен для легітимізації сучасної путінської імперії та нового “самодержця”. Це був запит людиноненависницької системи, що міцніла. Постать нового вождя, диктатора і господаря “землі руської” все затьмарила: Путін вже міцно вчепився у владне крісло і тепер не потребує порівняльних характеристик. Сталінська тоталітарна спадщина продовжує жити в душах більшості росіян, які виправдовують щохвилинні злочини свого уряду і військових в Україні. Кількість тих росіян, хто твердо не підтримує війну, за два роки не змінилася і становить 10%; кількість тих, хто не бажав відповідати й “не знає відповіді”, варіюється від 28 до 36%. Отже, більш ніж половина громадян РФ підтримують геноцид, який розгорнуто в Україні. І на це нема ради. Польсько-британський історик Ісаак Дойчер писав: “Вражає та еволюція, яка привела колишнього грузинського соціаліста у становище, за якого його стали асоціювати з “великоруським шовінізмом”. Це було навіть чимось більшим, аніж той процес, який перетворив корсиканця Бонапарта на засновника Французької імперії, або процес, в результаті якого австрієць Гітлер став найбільш агресивним лідером німецького націоналізму”. Дивлячись, як сьогодні реагує більшість росіян на злочини путінського режиму, на збройну агресію в Україні, не полишає думка: все це було мимо, “в молоко”. Так і не відбулося очищення влади від злочинів тоталітарного минулого, не відбулася люстрація, ніхто і не покаявся. Серйозної критики сталінізму не відбулося. Критика Хрущова, його доповідь на XX з’їзді КПРС багато в чому була кон’юнктурною і так і не зачепила головні підвалини Системи. Також Хрущов використав цю доповідь в боротьбі за необмежену владу. Йому це вдалося, проте у жовтні 1964 року він сам став жертвою палацового перевороту… Період брежнєвського “застою” став фактично відкатом, а в червні 1970 року Сталіну навіть поставили бюст на могилі поблизу стіни Кремля. А вже у новітні часи компартія РФ стала найбільшою опозиційною, проте абсолютно керованою силою в системі влади. А у незалежній Україні також не відбулося очищення від привидів минулого, прекрасно себе почували місцеві комуністи. Тільки в останні роки, після заборони компартії України розпочався непростий процес декомунізації… В Росії справа “кремлівського горця” і сьогодні живе. Можна сказати: як і його вчитель і натхненник Ленін, він там “живее всех живых”. Духовні нащадки Сталіна не просто підіймають голову, вони верховодять у державі, яка завзято хоче стати новітньою Російською імперією. На початок 2024 року в Російській Федерації вже встановлено 110 (!) монументів, пам’ятників і погрудь цього справжнього серійного убивці. Система, ним виплекана, дочекалася кращих часів, відбулася її реінкарнація в подобі сучасного путінського режиму.