Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Цивільні зі смартфонами проти журналістів. Херсонський досвід
Про зонування, заборони працювати журналістам та про порушення цих заборон у спеціалізованих медіа, писали не раз. Так само не раз і не два обговорювали шляхи взаємодії та вирішення проблемних питань. Але до чогось більш-менш прийнятного для всіх сторін журналісти та військові так і не домовилися. Ба більше, практика працювати “по-партизанськи” у херсонських журналістів залишається і досі, хоча вони розуміють, а у приватних бесідах навіть погоджуються з тим, що це ненормально.
Тож про все по порядку.
Ще в грудні 2022 року на першій зустрічі off the record із керівницею об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталею Гуменюк після звільнення Херсона від росіян прозвучало питання «Як працювати місцевим журналістам в Херсоні?». На той час російські військові вже почали активно обстрілювати місто з артилерії та “Градів” і військові почали вводити обмеження для журналістів.
Тоді пані Наталя пообіцяла, що для місцевих журналістів розроблятимуть окремі правила роботи, які дозволять їм переміщуватися по місту без пресофіцера. Правила так і не зʼявилися, і робота місцевих медійників, яких в Херсоні стає дедалі більше, все ще не унормована. Очевидно, що весь цей час медійники працювали, потрапляли у неприємні ситуації, мали конфлікти із пресофіцерами.
До цього додалася інша проблема — херсонські поліцейські почали прискіпливіше перевіряти документи у журналістів і, посилаючись на наказ керівництва Головного управління Нацполіції в Херсонській області, забороняти їм доступ до певних територій. Цей документ (якщо він взагалі існує) вони самі не бачили і показати не могли, тим паче назвати його номер або дату, але на основі нього журналістам заборонили не тільки працювати, але і переміщуватися певними територіями, які військові самостійно визначають як “червоними” і періодично змінюють їх колір. .
Наприклад, влітку 2023 року ми з колегами намагалися проїхати приватним автомобілем з Херсона в бік Берислава, пояснюючи, що ми місцеві. Нам вдалося проїхати десятки блокпостів, як це щодня можуть робити цивільні, але на одному з них мого колегу впізнали поліцейські з його рідного міста. Пояснення, що ми їдемо у приватній справі, не спрацювали і нашу машину завернули.
У вересні минулого року ще один колега провів експеримент. Повертаючись з Миколаєва в Херсон, він навмисно не зняв патч “Преса” з куртки, через що поліцейські на блокпосту на вʼїзді у місто відмовилися пропускати його. Доводити, що медійник їде додому, йому довелося довго. Прийшлося залучити пресофіцера, який пояснив поліцейському, що проїхати людині додому можна дозволити.
Після того, як частину Херсона, а саме райони біля річок, зробили “червоною” зоною, почалися нові конфлікти. Наприклад, медійникам заборонили навіть переміщуватися в цих регіонах. Разом з цим, волонтери чи просто мешканці міста могли і можуть зараз вільно переміщатися по районах “червоної” зони та, наприклад, заїжджати на мікрорайон Корабел, тоді як журналістів, навіть без обладнання, поліціянти туди не пропускають. Ніяких пояснень, чому медійники не можуть висвітлювати життя величезного мікрорайону, в якому і зараз мешкають тисячі людей, ніхто не надав досі, хоча запитання про це ставили і пресофіцерам і поліцейським. Але позбавити автора цього текста акредитації за вересневий репортаж звідти пресофіцер ОУВ Херсон Дмитро Горбачик обіцяє й досі.
Доводи, що в мікрорайоні мешкають тисячі людей із мобільними телефонами, які можуть щоденно робити фото та відео, публікуючи їх його скрізь або передавати журналістам, до уваги не беруться.
Очевидно, що ці кумедні, на перший погляд, випадки призвели до того, що місцеві медійники не повідомляють військовим про свої плани і навчилися заїжджати в громади правобережної Херсонщини польовими дорогами та іншими окольними шляхами. За 2023 рік тільки МОСТ зробив десятки репортажів зі звільнених громад, які прочитали сотні тисяч людей, їх бачили донори, які допомагають громадам і оцінюють потреби, в тому числі, після моніторингу місцевих медіа.
Не під запис багато начальників військових адміністрацій громад кажуть, що бачать прямий звʼязок між висвітленням їхньої діяльності у незалежних медіа та зацікавленістю донорів. Але ці аргументи навряд чи зіграють якусь роль і журналістів почнуть допускати хоча б у віддалені громади, аби працювати із цивільними мешканцями і темами, не повʼязаними із діяльністю військових чи силовиків.
Доводи, що немає ніякого сенсу закривати від журналістів якісь частини міста або цілі громади, також не діють. Пресофіцери продовжують погрожувати позбавленням акредитації, яка, як показала практика, не допомагає місцевим журналістам, котрі мають авто на місцевих номерах та місцеву реєстрацію в паспорті.
З травня по грудень 2023 року автор працював без акредитації і ніяким чином не був обмежений у правах, у порівнянні із колегами, які мали дозвіл від Міністерства оборони. Цей аргумент – не заклик працювати без акредитації – навпаки, кореспонденти МОСТа, редактором якого я є, мають акредитацію, з нами навіть провели профілактичні бесіди співробітники СБУ. Втім, навряд чи це допоможе розвʼязати проблему, яку, очевидно, не збирається вирішувати одна зі сторін.
За словами директорки ІМІ Оксани Романюк, давно є пропозиція про вільне переміщення та роботу журналістів з акредитацію МО на звільнених територіях без додаткових дозволів і погоджень. Також ІМІ та Медіарух пропонували військовим змінити різні рівні доступу (червона зона – передова у супроводі пресофіцера, жовта зона – звільнені території, які не потребують бюрократії і супроводу прес-офіцерів). В ІМІ також пропонують відмовитися від практики конвоювання журналістів пресофіцерами, крім безпосередньо лінії бойового зіткнення, або в ситуаціях, коли присутність пресофіцера є необхідною через забезпечення допусків до військових обʼєктів або підрозділів. Нове керівництво Міністерства оборони знає про ці пропозиції, але ніяких кроків в цьому напрямку поки не робить.
Тим часом власники смартфонів продовжують генерувати контент, за який вони не відповідають ані перед Законом, ані перед аудиторією, а професійні журналісти змушені “партизанити”, аби показати, чим живуть звільнені понад рік тому громади та стікаючий кровʼю Херсон.
Сергій Нікітенко, регіональний представник Інституту масової інформації у Херсонській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
var lastCheck = new Date();
var caffeineSendDrip = function () {
var ajax = window.XMLHttpRequest
? new XMLHttpRequest
: new ActiveXObject('Microsoft.XMLHTTP');
ajax.onreadystatechange = function () {
if (ajax.readyState === 4 && ajax.status === 204) {
lastCheck = new Date();
}
};
ajax.open('GET', '/genealabs/laravel-caffeine/drip');
ajax.setRequestHeader('X-Requested-With', 'XMLHttpRequest');
ajax.send();
};
setInterval(function () {
caffeineSendDrip();
}, 1800000);
if (2000 > 0) {
setInterval(function () {
if (new Date() - lastCheck >= 7082000) {
location.reload(true);
}
}, 2000);
}
