Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Військовій частині не потрібна людина після поранення, яка нічого не може виконувати, але звільнити її не можуть
“Поза штатом”. Це формулювання, почуте військовим ЗСУ в тилу, здатне вивести з рівноваги навіть найбільш загартованих у боях захисників. Після поранення і тривалого лікування тисячі військових опиняються в ситуації правового вакууму, коли служити вони вже не в змозі, відповідно, і грошове забезпечення майже не отримують.
Захисники вимушені буквально виживати на суми, що навіть менші від прожиткового мінімуму. Чому так відбувається, і чи є шанси змінити ситуацію, розбирався “Телеграф”.
Ігорю Олійнику з Дніпра 52 роки. В перший же день широкомасштабного вторгнення, чоловік залишив 15-річного сина, якого виховував сам, і пішов добровольцем у 25-ту десантно-штурмову бригаду ЗСУ.
Чоловік пережив справжнє пекло, і це не просто фігура мови. Ігор отримав важке поранення, сам собі ампутував ногу в польових умовах, три дні виживав самотужки в лісі, а потім потрапив у полон до росіян, де зазнав жорстких тортур (бензопилою окупанти відрізали чоловіку залишки кінцівки). Врешті-решт, військового обміняли і він повернувся з рф додому, однак в Україні Ігоря чекала важка ситуація: його вивели поза штат бригади, призначивши 1500 гривень грошового забезпечення.
“Доки я був у реабілітаційному центрі, мені все виплачували. Потім перший місяць після реабілітації мені ще заплатили нормально, як завжди, тому що я був у відпустці, а відпустка оплачується, а потім мені стали платити тільки за військове звання, а це 1595 гривень”, — пояснює “Телеграфу” Ігор Олійник.
Що відбувається і що ж це за такий статус “поза штатом”?
Ситуація виглядає таким чином: коли військовий отримує поранення і перебуває на тривалому лікуванні, то військово-лікарська комісія (ВЛК) часто визнає його непридатним до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців. На цей строк військовослужбовець зараховується у “розпорядження командира” підрозділу, тобто виводиться поза штат, адже залишатися в штаті підрозділу не може, бо нести службу і виконувати завдання неможливо, а бригадам потрібно звільняти місця для здорових військових.
“Штатних посад нема, а виключити і звільнити з військової частини людину неможливо згідно з чинним законодавством. А військовій частині не потрібна людина після поранення, яка дійсно нічого не може виконувати”, — пояснює “Телеграфу” юрист однієї з військових частин ЗСУ, який побажав зберегти анонімність, пославшись на заборону керівництва на спілкування зі ЗМІ.
Виплати воїнам, виведеним поза штат, регламентує наказ Міноборони №260. Їх виплачують у розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше, аніж два місяці. Потім — виплати лише за військове звання і вислугу років.
“Мене призвали у вересні 2022 року в 79-ту десантно-штурмову бригаду. В листопаді отримав поранення. По ВЛК мене визнали непридатним до служби в десантно-штурмовій бригаді, але обмежено придатним до військової служби. Платили грошове забезпечення і додаткову винагороду до березня. А далі — 522 гривні на місяць”, — пояснює “Телеграфу” військовослужбовець Валерій.
А лікуватися за щось треба…
“Платять по 500 гривень, а таблетки від контузії, щоб можна було нормально спати, коштують 600 гривень. Держава повинна забезпечити лікування пораненого до повного одужання. Але на практиці тільки коли ти на стаціонарі. Коли виписують, ти прибуваєш до військової частини і проходиш амбулаторне лікування, а в лікарні говорять, мовляв, у нас ліків, які приписали, нема, купуйте за свій рахунок”, — обурюється Валерій.
А як же виплати за поранення?
“У липні я подав документи на виплати, однак мені сказали, що раніше грудня на них не варто чекати”, — каже Ігор Олійник.
“Я подав документи на МСЕК, щоб отримати виплату за поранення, але в кращому разі отримаю її через пів року. Так нам сказали”, — додає Валерій.
Тобто тут і зараз багатьом захисникам нема за що жити і лікуватися.
Щоб не “висіти” в незрозумілому стані при частині майже без грошей, непридатні з переоглядом через 6-12 місяців і обмежено придатні, мають небагато варіантів.
Перші можуть звільнитися в запас, щоб заробляти хоча б самостійно. Донедавна це було неможливо, однак влітку Верховн Рада дозволила на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з переоглядом, йти з армії. Та на практиці ось як це відбувається:
“Мої документи відправили на звільнення, адже я непридатний до військової служби, та вже два місяці як ці документи все йдуть і йдуть, а мене все не звільняють”, — пояснює Ігор Олійник.
Варіант для обмежено придатних — перевестись у інший підрозділ на іншу посаду. Та знову ж таки, на практиці це досить проблематично, адже військові частини не мають особливого бажання приймати до себе новачків з проблемами зі здоров’ям.
“Наприклад, перевестись з десантно-штурмових військ до іншої військової частини дуже важко. Хлопці очікують переводу по шість місяців”, — запевняє Валерій.
Таким чином, захисники поза штатом — це такі собі “привиди” в Збройних силах, які не мають можливості адекватно лікуватися, бо нема за що.
Ба більше! В деяких випадках виведення поза штат — не найгірший сценарій для пораненого. Харків’янин Роман Комаров пішов на війну добровольцем. Чоловік двічі був поранений на Донбасі. Після третього поранення і ампутації руки з нього зняли взагалі всі виплати.
“Мене вивели не поза штат, а написали “СЗЧ”, тобто самовільне залишення частини. Мовляв, перебуваючи у військовому госпіталі в реанімації, я не повідомив про це військову частину. Хоча військовий госпіталь повинен був одразу дати сигнал, що до них потрапив такий-то військовий. У підсумку я не можу оформити й інвалідність як цивільна особа, тому що потрібне направлення з частини на МСЕК, а частина не дає, тому що написали “СЗЧ”. І я залишився без нічого і звати мене ніяк — я просто “повітря”. По факту я став жебраком і роблю ці “банки”, збори, пости, щоб мені допомогли на лікування”, — пояснює “Телеграфу” військовий, який зараз намагається знайти справедливість у судах.
Виправити ситуацію намагалися в червні, коли Рада прийняла закон №3161-IX і встановила, що після перебування поза штатом понад два місяці військовослужбовцям щомісячно має виплачуватися оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
Однак, на думку експертів видання, такі зміни, все одно що прикладати подорожник до важкої рани.
“Навіть якщо держава виплачує поза штатом 20 тисяч… У мене цинічне запитання: навіщо? Відпустіть людей додому, тоді вони зможуть працювати. Якщо військовий поза штатом, то він нічого не робить і не може заробляти гроші на свої потреби, а потреб після поранення у нього стало більше, аніж коли він був здоровим. Якщо ж ви не хочете застосовувати далі цих людей у війні, то відпустіть їх”, — коментує ситуацію “Телеграфу” поранений військовий, відомий український юрист Масі Найєм.
Більше того, за словами самих військових, винагороду у 20100 гривень поза штатом вони бачили лише в новинах ЗМІ.
“Обіцяли 20100 гривень з червня місяця, уже середина жовтня, а виплат як не було так і нема. Ми добровільно йшли захищати Батьківщину і коли були потрібні, то все було гаразд, а коли поранило — то вже нікому не потрібні”, — каже Валерій.
“Мені кажуть, що коли буде розпорядження виплачувати ці кошти, тоді і будуть платити. Тобто не відмовляють, знають, що є закон, але кажуть, що розпорядження такого нема, щоб нарахувати ці гроші”, — резюмує Ігор Олійник.
То що ж робити?
Простої відповіді на це запитання не існує.
По-перше, у держави має бути притомна стратегія поводження з пораненими військовими.
“Така історія виникає саме тому, що у держави нема стратегії що робити з такими людьми. І ніхто про це не думає. Ніхто не може дати відповіді на запитання: а навіщо ви взагалі їх тримаєте поза штатом? Хлопці, які поранені, багато хто з них хоче і може повернутися до ЗСУ. Ці люди мають бойовий досвід і він не теоретичний, а практичний. Вони можуть навчати, наприклад, нових мобілізованих. Та для цього треба дати їм належну повагу за їхню втрату. Якщо її не буде, то люди демотивуються”, — підкреслює Масі Найєм.
По-друге, “Треба міняти законодавство, — запевняє Найєм. — В державних органах всі і все намагаються робити згідно із законом, щоб до чиновників ніхто не прискіпувався. Але закон поганий. А у війську це ще гірше: люди суперконсервативні. Коли особисто я втратив око і частину мозку, то не пішов проходити МСЕК і ВЛК саме тому, щоб мене не списали поза штат. Тому юридично я не є особою з інвалідністю”.
“Штат, поза штат, грошове забезпечення… Все це стосується законодавства, статутів, постанов КМУ і наказів МОУ. А в законодавстві нема системності. Концепція армійських документів багато в чому залишилася на рівні СРСР. У військовослужбовця майже нема прав і нема механізму боротьби за свої права. Підлеглий військовослужбовець повністю залежний від своїх командирів. І навіть якщо якийсь офіцер проявить ініціативу, щоб зробити добре, то потім прийдуть контролюючі органи і в кращому разі просто “винесуть” мозок, а в гіршому буде кримінальна відповідальність”, — резюмував у коментарі “Телеграфу” все той же анонімний юрист військової частини.
Теги: #Війна #Гроші #Міністерство оборони #ЗСУ
