Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
"Український Ван Гог", який першим закликав "скинути Пушкіна". Хто такий Давид Бурлюк
Давид Бурлюк. На щоці художника намальована пташка.
Давида Бурлюка називали "батьком футуризму" на просторах колишньої Російської імперії. За спадок художника досі борються Росія, Україна і США, де він прожив половину свого життя.
Два роки тому, 12 серпня 2021 року, на карті Україні нарешті з'явився топонім, який увічнював пам'ять Бурлюка. Його ім'я отримало урочище біля Лебедина (Сумська область). Там колись був хутір Семиротівщина – місце народження художника.
Лише в останні роки країна почала повертати собі Бурлюка. Крім урочища, на його честь в Сумах назвали одну з вулиць. Таку саму процедуру запустили і в Одесі.
При цьому всьому митець залишається маловідомим для України. Попри те, що він сам вважав себе "українцем козацького роду", змальовував природу рідного краю, а його картини б'ють рекорди на міжнародних аукціонах.
Твір "У церкві" продали на Sotheby's в грудні 2007-го за 650 тисяч доларів (зараз це еквівалент майже 24 млн гривень). До прикладу, найдорожча продана картина з нині живих українських художників – "Кінь. Ніч" Анатолія Криволапа. Її купили в 2013 році на аукціоні сучасного мистецтва Phillips в Лондоні за 186 тисяч доларів.
Різні інстанції, музеї й артустанови титрують Бурлюка по-різному. В одних він росіянин, в інших – українець, а в третіх взагалі американець.
Схожа дилема зачепила багатьох митців, що народилися чи творили на українських землях в складі Російської імперії.
Серед них титани авангарду: Казимир Малевич, Василь Кандинський і Олександра Екстер.
Урочище Бурлюк біля Лебедина. Лише в 2021 році "родове гніздо" Бурлюків отримало назву на честь художника
Козацький нащадок
Давид Бурлюк народився 9 липня (за новим стилем 21 липня) 1882 року в багатодітній родині на Слобожанщині. Хутір Семиротівщина був на околиці "родового гнізда Бурлюків" – села Рябушки, що тоді входило до складу Харківської губернії, а зараз належить Сумській області.
Як писав Давид в автобіографії "Пращури мої" ("Мои предки"), його матір та всі родичі по цій лінії були інтелігенцією і мали стосунок до освіти, а з батькового боку були "українські козаки, нащадки запорожців".
Свої твори, зокрема вірші і критику, Давид Бурлюк писав російською мовою, хоча заявляв, що планує перейти на українську.
Класичну освіту отримав в Сумах, Тамбові і Таганрозі, а живопису навчався в Одесі, Казані, Берліні та Парижі.
На початку ХХ сторіччя батько Бурлюка отримав роботу управителя графського маєтку на Херсонщині. Родина оселилася в цій місцевості. Тут молодий митець сотнями малює пейзажі українського Півдня.
"Карусель" (1921)
Біля селища Чорнянка (нині окуповане російськими військами, це між Олешками і Новою Каховкою на лівому березі Херсонщини) Давид Бурлюк з братами проводив розкопки скіфських курганів. Тут він також створив об'єднання митців-футуристів "Гілея", за назвою міфічного "священного лісу" скіфів, що згадується в працях Геродота.
Після революції в Росії Бурлюк виїхав до Японії, де став популярним і зчинив фурор новаторськими ідеями. Потім емігрував в США. Там він продовжував творчу діяльність до самої смерті в 1967 році. В Америці є музей Давида Бурлюка. На відміну від рідної йому України.
"Скинути Пушкіна"
Футуристи. Другий зліва Давид Бурлюк, в центрі - Володимир Маяковський.
Хоча Бурлюк писав роботи в різних жанрах, ім'я собі він зробив в футуризмі і кубофутуризмі. Що характеризувало ці напрями? Бажання митців розірвати з "академічним минулим", прискорити рух історії і мистецтва, спрямувати його в майбутнє. Тут також є динаміка руху кольорів і фігур, слів і образів, внутрішня енергія творів, що заявляють себе як новаторські.
Саме тому футуристи оспівували революції (зокрема Жовтневу), як головний показники стрімкого і невідворотного руйнування усього старого і звичного.
Створення низки футуристичних об'єднань і артгруп – одна з основних активностей Бурлюка того часу. Тут його однодумцями стають російські поети Велімир Хлебніков і Володимир Маяковський.
Останній взагалі називав Давида Бурлюка своїм наставником. "Прекрасний друг. Мій справжній учитель. Бурлюк зробив мене поетом", – писав Маяковський про нього.
Соратники-футуристи в грудні 1912 року разом видали свій найвідоміший маніфест "Ляпас суспільному смаку" ("Пощечина общественному вкусу").
Саме там був знаменитий заклик "скинути Пушкіна з корабля сучасності".
Звичайно, це мало сприйматися не буквально. Футуристи закликали розірвати зв'язки з мистецтвом минулого і не орієнтуватися на його класиків:
"Тільки ми – обличчя нашого Часу. Ріг часу трубить нами у словесному мистецтві.
Минуле тісне. Академія і Пушкін незрозуміліші за ієрогліфи. Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та ін. та ін. з пароплава сучасності.
Хто не забуде свого першого кохання, не пізнає останнього
".
"Айстри на березі моря" (1950)
Виставка робіт Бурлюка в Лондоні в червні 2021 року
Революція більшовиків в 1917 році спочатку підняла на знамена гасла футуристів. Вони отримали славу в народі.
Але згодом радянська влада їх розігнала. Вже у США Давид Бурлюк набирав популярності серед мистецтвознавців, а тим часом в СРСР його роботи опинялися на смітниках.
В Америці його почали порівнювати з Ван Гогом за стиль робіт. Але вплив Бурлюка не обмежувався однією чи двома країнами. Поштовх футуризму – "мистецтву майбутньому" – він дав по усьому світу.
Не в останню чергу через епатажність. Бурлюк проголошував гучні заяви, був схильний до театральних жестів, а також мав скляне око (отримав травму в дитинстві під час гри з братом), носив різнокольорові, часто порвані штани і малював на своїх щоках коників і пташок.
"Це живопис у його найжвавішому прояві; він передає велику життєву силу, яка, очевидно, вкладена в його створення", – так описувало твори Бурлюка видання New York Times.
Аукціонний дім Sothebys так характеризує кубофутуристичний стиль художника: "Це передача безперервної дії, на противагу застійним образам домодернізму".
Це опис до картини Бурлюка "Японський рибалка", проданій за 542 тисячі доларів в листопаді 2008 року.
Картина "Сільський пейзаж" (1930), яку війська РФ викрали з Херсонського музею
Слід зауважити, що за все життя Давид Бурлюк написав за різними оцінками від 15 до 30 тисяч робіт. Це надзвичайно велика кількість, за яку його навіть критикували сучасники, звинувачуючи в "фабричності".
Щоправда, нині в Україні налічується в колекціях музеїв лише близько чотирьох десятків робіт художника.
Росія тим часом продовжує полювання за спадщиною Давида Бурлюка. При чому не лише в метафоричному сенсі, намагаючись присвоїти собі українського митця, але й і у цілком буквальному.
Восени 2022 року, втікаючи з Херсона, російські війська
викрали
з місцевого музею картину Бурлюка "Сільський пейзаж".
Де вона зараз – невідомо.
Олег Черниш,
BBC Україна
var lastCheck = new Date();
var caffeineSendDrip = function () {
var ajax = window.XMLHttpRequest
? new XMLHttpRequest
: new ActiveXObject('Microsoft.XMLHTTP');
ajax.onreadystatechange = function () {
if (ajax.readyState === 4 && ajax.status === 204) {
lastCheck = new Date();
}
};
ajax.open('GET', '/genealabs/laravel-caffeine/drip');
ajax.setRequestHeader('X-Requested-With', 'XMLHttpRequest');
ajax.send();
};
setInterval(function () {
caffeineSendDrip();
}, 1800000);
if (2000 > 0) {
setInterval(function () {
if (new Date() - lastCheck >= 7082000) {
location.reload(true);
}
}, 2000);
}
