Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
«Завжди перемагає сила духу й любов до своєї землі». Артилерист, який раніше координував рух опору, розповідає про бойовий шлях
Про те, як українські партизани допомагають ЗСУ знищувати окупантів на Херсонщині, як саморобні РСЗВ можуть ефективно нищити ворога та як працює головний закон війни,
Тиждень
поспілкувався з Дмитром Диновським із позивним Дим, сержантом батальйону «Арей» Української добровольчої армії.
— У якому військторгу ви купили свої труби на колесах?
— У Кривому Розі зробили. Трофейний «Град» був: машина спалена, а установка ціла. Її розібрали — і все. Побачили в інтернеті, що сирійці стріляли. Сирійці можуть, а ми ні? І ми ще краще зробили. Ті просто кудись стріляли, а в нас панорама, бусоль, ми наводимося, з коригуванням працюємо.
РСЗВ — це ж найбільш неточна зброя. Бо вона не точково б’є, а накриває площу. А ми можемо точково бити. У нас на одній машині три труби. Виїхали двома машинами, пташку підняли, ціль є, навелися. Одна машина пустила ракету, інша пустила ракету, нам дають коригування. Ми підвелись, як треба, наприклад, кілометр праворуч воно пішло, ще по одній ракеті пускаємо. Якщо дві інші ракети залітають у ціль, дозаряджаємо й даємо два повні залпи по цілі.
Тут і далі фото автора
— А де берете ракети?
— Донедавна працювали трофейними, які в Херсонській області назбирали. Вони закінчилися, і тепер ми їх випрошуємо. Кому на Mavic поміняємо, кому — на коліматор. Артилеристи кажуть: «Нам треба Mavic». Ми кажемо: «Дайте ракети». Просимо друзів, вони нам дістають той дрон, щоб ми обміняли його собі на БК.
Нам не дають ракети офіційно, тому що ці машини — неофіційна зброя, їх у штаті немає. Хоча на складах є ті «Гради», лежать чеські, корейські, пакистанські. Складно їх дати? Ну бачите ж, як ми працюємо, наше ставлення до тієї роботи? Може, до тих генералів, чи хто ті ракети видає, інформація не доходить? Просто коли дивишся, що вони є, а їх не дають, починає взагалі зникати бажання працювати.
— Ви із собою ще возите додатковий БК на роботу?
— По-різному буває. Залежить від того, звідки працюємо, яка інтенсивність роботи. Коли був наступ, то ми о 2:00 виїхали й о 16:00 повернулися. Звичайно, привезли із собою БК, відпрацювали, переїхали на іншу позицію, зарядили, знову відпрацювали. Коли звільняли Нескучне, у ліс за селом забігла якась спецура. Чекали, що наші будуть обходити, і ті з лісу в спину вдарять. Не знаючи, що вони там, наш коригувальник вирішив, що по лісу треба відпрацювати, бо там щось може бути. Каже: «Давайте туди залп». Ми дали, потім узяли полоненого, і виявилося, що там 20 двохсотих.
А коли ми працюємо просто точково по цілях, то для безпеки нашої і наших установок заряджаємося на базі. Поїхали відпрацювали по цілі, повернулися, знову зарядилися. До того ж ми ж не просто так їдемо й стріляємо — це все командна робота. На КСП сидить комбат, командир розвідки, черговий, який дивиться за аероскопом. Ми виїжджаємо: «Що по небу?». Небо чисте, наприклад, їдемо. Буває, по рації передають, що «Орлан» летить, — сховалися, сидимо, чекаємо команду. Знову небо чисте — виїжджаємо працювати. Один раз було таке, що працювали (близько так під’їхали), чуємо — деренчить. Передаємо по рації: «Чуємо десь крило, бензиновий мотор». — «Над вами “Орлан”, давайте пуск і бігом звідти».
Сьогодні, наприклад, на позиції, де ми працювали, узагалі прикол був. Приїхали, усе виставили, відпрацювали й тільки від’їхали, може, метрів 300 — прямо туди прилітає. Ми в активних навушниках, а в них звук зовсім інший, треба звикнути. Зазвичай я їх знімаю, як відпрацюємо, а тут не зняв. Думаю, чи вихід, чи прихід. Напевне, вихід. І ми їдемо, а воно починає лягати. Кажу: «Десант, прикинь, ми як у блокбастері під прикриттям 120-го міномета відходимо. Оце командна робота. “Орки” думають, відпрацювали, відходять, а їх ще міномет прикриває». Він: «Ну так». Ми музику ввімкнули, задоволені їдемо, і тут як прилетить біля нас у дорогу. Диму повно. Десант каже: «Так це по нас працює». Я як дам газу!
— Наскільки близько ви підходите до нуля? І чи є така потреба?
— Залежно від завдань. Буває, узагалі дуже близько. Арта так не під’їжджає. Сьогодні ми, наприклад, закидували ворогу в тил, десь на 12–13 кілометрів від їхніх позицій. Плюс ще до наших позицій. Можна прорахувати. На 17 кілометрів працюємо. Буває, близько під’їжджаємо, так, що перебуваємо в зоні ураження всього. Ми мобільні, можемо і в тил відпрацювати. А штатні РСЗВ працюють здалека. Вони так близько не зможуть під’їхати, та й не треба, бо вони і від’їхати швидко не зможуть. Той ЗІЛ їде 60 кілометрів на годину. Поки розженеться, його вже доженуть з усього. А ми під’їхали, швидко відпрацювали й погнали. Головне музику ввімкнути!
— А було, що вас «отвєтка» діставала?
— Ні, вона нас ніяк не дістане, якщо тільки нас не побачить пташка, і не проґавить наш черговий, який сидить на аероскопі, що над нами висить якесь крило, і вони не почнуть під коригування працювати. Тільки тоді можуть влучити. Ми оперативно працюємо. Наприклад, відпрацювали, склалися, уже виїжджаємо з місця, і тільки тоді чуємо там приходи. Вони вже ніяк по нас не влучать, не дістануть.
— Де ви цього вчилися?
— Тут і вчилися самі. Щось в інтернеті дивилися, але взагалі на виїздах. Першого разу не вдалося — ага, треба робити так. Другого разу виїхали — уже робиш так, але ще іншу помилку помітив. Так під час роботи й училися.
— Розширятися плануєте?
— Було б БК, ми б цілий дивізіон розгорнули. Ми б узагалі таку роботу робили. Виїжджали б, наприклад, дві машини на одну позицію, дві інші на іншу й перехресним вогнем накривали. Ми б там просто все зносили. Усі ж були задоволені, коли був наступ, і ми там працювали, пацанів прикривали. Десь хтось тільки вилазив — ми туди насипали. Ми ж швидко можемо. Підготували собі декілька позицій, підготували БК вже на тих позиціях, приїхали відпрацювали, поїхали на іншу позицію зарядилися, відпрацювали, і так весь день кружляємо. Нас ніхто спіймати не може, і ми класно робимо роботу. Звичайно, можна було б розширяти й працювати, аби тільки БК було.
— Але ж ви ніби офіційна структура, чому ж не дати?
— Батальйон-то ми офіційний, у складі 129 бригади, але ці машинки наші — це ж не штатна зброя. Такої зброї по паперах узагалі немає, тому ми офіційно не можемо отримувати БК. Хоча наша влада, коли хоче щось змінити на законодавчому рівні, легко це робить. І зробити щось таке, щоб поставити таку машинку на баланс, думаю, не проблема. Аби бажання було. До того ж воно працює.
Її переваги в тому, що, по-перше, це економія БК, по-друге, ми працюємо в ціль. Так, БМ-21 пакетом 40 снарядів накриє повністю величезну площу. Але якісь із них підуть по полю, якісь по річці, якісь по цілі й ще кудись. Ми ж цими 40 ракетами будемо 10 виїздів працювати по 10 цілях. Звичайно, коли ворог іде в наступ і треба його загасити, то БМ-21 як дасть пакет 40 ракет, то всі зупиняться. А наші машинки призначені під’їхати якомога ближче, відпрацювати в тил по цілі й швиденько знятися. Те, чого не може робити БМ-21. Тут мобільність і точність.
— Ви мали військовий досвід?
— З 2014 року доброволець. Спочатку ДУК «Правий сектор», а потім уже УДА. Ніде не навчався, ні в яких інститутах. Прийшов зі строкової служби — молодший сержант, інструктор взводу аеромобільних десантних військ. У мене були якісь навички зі строчки, але участь у бойових діях уже з 2014 року.
— Чому артилерія?
— Коли наш батальйон «Арей» працював на правобережжі Херсонщини, наша група аеророзвідки була залучена для допомоги хлопцям із 46 бригади. У них були штурмові гаубиці 105-го калібру L119. Я тоді буквально закохався в ці гаубиці. Хлопцям сподобалося літати, а нам сподобалося з гаубиць стріляти. Кажу: «Давайте літайте, а ми постріляємо». І ми за тиждень знищили десь 12 одиниць різної техніки: танк, «бехи», БМД, САУ, вантажівки з БК. І навіть у посадці розібрали 120-й міномет з розрахунком.
Я чому запам’ятав цю роботу? Тому що в нас там ситуація одна була. Такий урок для мене, чому не можна порушувати графіка. Ми працювали з двох гаубиць. Дуплетом знищили танк, і вже час було виїжджати з тієї посадки. Іду збиратися, підходжу попрощатися до командира батареї, і тут по «радійці» чую: «Аеророзвідка передає, що знайшли “беху”». А я на такому адреналіні. Тут танк тільки знищили, перед цим «беху» разом з екіпажем. Кажу: «Давай я піду, п’ять хвилин відпрацюю — і поїдемо».
Наводимося на ту «беху». Робимо перший постріл, і я чую, щось летить. Хтось кричить: «Касета!». Для мене це був незнайомий звук. Я вперше опинився під обстрілом ракетами з вертольотів. Вона летить, потім вибух у небі, і через дві секунди п’ять-шість приходів. Падаю від гаубиці в один бік, напарник — в інший. І між нами снаряд у землю заходить. Я там уперше за всю війну це почув. Такий звук — ш-ш-ш — і зайшов. Лежу й думаю, що все. А потім: та ні. І стрімголов униз через колючу акацію. Її всі обходили, а я і не подряпався взагалі. А мій напарник (якщо захоче це повторити, не зможе) з обриву стрибає, там тубуси й гільзи валялися зі снарядів, животом по них пролітає, примудряється водночас якось ще взяти дві гільзи, кидає перед собою, прокочується по них і — шух! — унизу.
— І ця штука рвонула, коли зайшла в землю?
— Ні. Нам пощастило, бо той снаряд у них був заведений на самознищення й розірвався через п’ять хвилин. Вони по нас тоді пустили шість касет, як зараз пам’ятаю. Якби не було досвіду, якби ми не рухалися, ми б там усі загинули. Перша касета пішла на край, де ми були. Ми спустилися, чуємо другу вже ближче. Підриваємося, біжимо, знову летить, падаємо, і прилітає там, де ми лежали до цього. Біжимо далі, знову чуємо, летить, знову падаємо, знову прилітає. І так шість касет. Наступного дня йшли по тій доріжці, по якій бігли, і бачили, як вони чітко працювали по ній. Навіть було там одне дерево, я біля нього впав, і біля нього прихід. Ото якраз цей закон війни: хочеш жити — треба рухатися.
— Скільки вони на вас тоді витратили грошей?
— Нормально. Сотню тисяч доларів точно. Але найцікавіше не те. Коли ми вже звідти виїжджали, треба було проскакувати перехрестя на висоті. Я ди
