Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Для оцінки космічних відстаней використовують стандартні свічки – далекі об’єкти з точно відомою світністю. До них відносяться, наприклад, наднові типу Ia, які пов’язані з термоядерними вибухами” білих карликів”, що перетягли занадто багато речовини від сусідньої зірки. На короткий час такі спалахи можуть сяяти яскравіше за цілу галактику і стають видно на дистанціях у мільярди світлових років.
Наприкінці 1990-х саме наднові типу Ia дозволили помітити розширення нашого Всесвіту, що прискорюється, інформує фрізмі.іо. З того часу з’явилися нові спостереження, що уточнюють швидкість цього процесу.
Декілька років тому в рамках огляду Pantheon астрофізики проаналізували світності приблизно тисячі далеких наднових. А тепер вони доповнили та розширили ці дані: новий огляд Pantheon+ включив уже понад 1500 наднових на відстанях до 10,7 мільярда світлових років. Він дозволив ще раз оцінити швидкість розширення Всесвіту, вміст у ньому темної матерії та енергії. Звіт про роботу опубліковано в The Astrophysical Journal.
За цими оцінками, 33,8 відсотка нашого світу припадає на гравітуючу матерію, звичайну та темну. Решту 66,2 відсотка становить темна енергія — таємнича сутність, яку пов’язують із розширенням Всесвіту. Швидкість цього розширення описується постійною Хаббла, яку астрономи визначили 73,4 кілометри на секунду на мегапарсек.
Інакше кажучи, ближній Всесвіт розширюється зі швидкістю майже 260 тисяч кілометрів на годину на кожен мегапарсек, який у свою чергу становить близько 3,26 світлового року. Це трохи більше за попередні оцінки, отримані при спостереженнях наднових.
На жаль, ці цифри не дозволили відомої космологічної кризи, пов’язаної із постійною Хаббла. Проблема у цьому, що дані різних спостережень дають помітно різні результати. Зокрема дослідження мікрохвильового фону Всесвіту вказують на нижчі значення постійної — 66,9 кілометра в секунду на мегапарсек.
Результати Pantheon+ лише посилили розрив між цими значеннями та тими, що виходять із спостережень наднових. Більше того, відхилення досягло горезвісної величини у п’ять сигм (σ) — отже, воно статистично достовірне, а шанси на випадковість не перевищують одного мільйона. Проблема залишається, вимагаючи нових моделей, що пояснюють цю різницю.
