Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Держсекретар США у 1997-2001 роках Мадлен Олбрайт померла 23 березня у Вашингтоні у віці 84 років. Напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну, 23 лютого, The New York Times опублікувало останню колонку екс-держсекретаря, в якій вона розмірковує про те, чому володимир путін зважився напасти на Україну і пояснює, чому війна призведе до катастрофи.Наводимо повний переклад колонки.На початку 2000 року я виявилася першою з найвищих державних осіб США, кому довелося зустрітися з Володимиром Путіним у його новому статусі чинного президента Росії. На той час ми в адміністрації Клінтона мало що знали про Путіна крім того, що свою кар'єру він починав у КДБ. Я сподівалася, що наша зустріч дозволить мені придивитися до цієї людини і оцінити, чим її раптове піднесення загрожує американо-російським відносинам, які переживали серйозний спад на тлі війни в Чечні. Ледве розташувавшись навпроти нього за невеликим столиком у Кремлі, я відразу з подивом відзначила разючий контраст між Путіним та його харизматичним, гучним попередником Борисом Єльциним.Єльцин лестив, хвалився і всіляко намагався пустити пил в очі — Путін же, навпаки, зовсім беземоційно і не користуючись ніякими шпаргалками говорив про свою рішучість відродити російську економіку і розтрощити чеченських бунтівників. Дорогою додому я записала свої враження. «Путін невисокий, блідий, — писала я, — і холодний настільки, що нагадує рептилію». За його словами, він розумів причини падіння Берлінського муру, але не очікував, що весь Радянський Союз теж розпадеться слідом за ним. «Путіна бентежить те, що сталося з його країною, і він має намір відродити її велич».Я згадувала нашу майже тригодинну бесіду з Путіним протягом останніх місяців, коли він стягував війська до кордону з Україною. Заявивши, що Україна ніколи не мала справжньої державності, він видав указ про визнання незалежності двох сепаратистських регіонів на сході країни та введення в них військ.Ревізіоністське та абсурдне твердження Путіна, ніби Україна «повністю сформована Росією» і, по суті, штучно вирвана з Російської імперії, повністю узгоджується з його спотвореною картиною світу загалом. Але найбільше мене стривожило інше: своєю промовою він заклав ідейний фундамент для повномасштабного вторгнення.Якщо він справді вторгнеться в Україну, це буде історичною помилкою.Протягом двадцяти з лишком років, що минули з нашої зустрічі, Путін прокладав свій курс, планомірно відмовляючись від демократичного розвитку на користь сталінських схем. Він зосередив у своїх руках політичну та економічну владу, послідовно переманюючи на свій бік або знищуючи потенційних суперників та паралельно розширюючи сферу російського впливу в країнах колишнього СРСР. Як і інші авторитарні правителі, Путін не бачить різниці між своїм благополуччям та благополуччям всього народу, а опозиційні погляди прирівнює до зради. Він упевнений, що американці — не більше, ніж дзеркальне відображення його власних цинізму і жаги влади і що у світі, де всі брешуть, він теж не повинен говорити правду. І оскільки він переконаний, що США домінують у своєму регіоні, спираючись виключно на грубу силу, йому здається, що й в нього є таке ж право.Роками Путін прагнув зміцнити міжнародну репутацію Росії, підвищити її економічну та військову міць, послабити НАТО та роз'єднати Європу, одночасно вбиваючи клин між Євросоюзом та США. І в кожному із цих пунктів Україна відіграє суттєву роль.Проте замість того, щоб вимостити шлях Росії до величі, вторгнення в Україну призведе Путіна лише до безчестя, дипломатичної ізоляції його країни, непоправної шкоди для її економіки та стратегічної вразливості перед зміцнілим Західним альянсом.По суті, Путін вже запустив цей процес, у понеділок [21 лютого] оголосивши про своє рішення визнати два сепаратистські анклави в Україні та відправити туди російські війська як «миротворців». Тепер він вимагає, щоб Україна визнала російські претензії на Крим та відмовилася від використання сучасних озброєнь.Дії Путіна вже призвели до запровадження серйозних санкцій, але ті заходи, які будуть, якщо Росія почне повномасштабне вторгнення з метою захоплення сусідньої країни, виявляться ще важчими. Вони не тільки зруйнують економіку Росії, а й внесуть розкол у тісний гурток путінських корумпованих соратників, що створить серйозну загрозу для самої його влади. Війна, яка, без сумніву, виявиться кривавою і катастрофічною, витягне з Росії всі ресурси і призведе до втрати безлічі життів, а крім того, змусить Європу терміново позбавлятися від небезпечної залежності від російських енергоносіїв (перший крок у цьому напрямку вже зроблено — Німеччина оголосила про зупинення сертифікації газопроводу «Північний потік - 2»).Подібна агресія майже напевно змусить НАТО серйозно посилити свій східний фланг і замислитися над розміщенням сил перманентного базування в країнах Балтії, Польщі та Румунії (президент Байден сказав, що перекине до країн Балтії додатковий військовий контингент). І, звичайно ж, в самій Україні російське вторгнення зіткнеться з лютим збройним опором, який супроводжуватиметься діяльною підтримкою Заходу. І республіканці, і демократи зараз спільно працюють над виробленням пакету постанов, які дозволять активніше постачати в Україну озброєння. Отже, нічого навіть віддалено схожого на повторення російської анексії Криму в 2014 році очікувати не доводиться. Швидше події розвиватимуться за сценарієм провальної радянської окупації Афганістану в 1980-х роках.Президент Байден та інші західні лідери з усією безжальною прямотою позначали свою позицію з цього питання за кожного дипломатичного контакту протягом останніх місяців. Але навіть якщо Заходу якось вдасться втримати Путіна від явної війни — що на сьогоднішній день зовсім не очевидно, важливо пам'ятати: улюблений спорт цієї людини не шахи, як здається деяким спостерігачам, а скоріше дзюдо. Ми можемо бути впевнені: хоч би як склалися обставини, він шукатиме нові важелі тиску і готуватиметься завдати удару в майбутньому. Сполучені Штати та їхні союзники повинні позбавити його такої можливості, активно протидіючи цим планам на дипломатичному рівні та водночас розширюючи економічну та військову підтримку України.Незважаючи на те, що Путін, за моїми спостереженнями, ніколи не визнає допущених помилок, у деяких випадках він здатний на терпіння та прагматичний підхід. І звичайно, він чудово усвідомлює те, що нинішня конфронтація ставить його в ще більшу залежність від Китаю; він також розуміє, що Росія не може процвітати без певних зв'язків із Заходом. «Мені, звичайно, подобається китайська їжа, і паличками їсти кумедно, — сказав він мені на першій зустрічі. — Але це все поверхові речі, вони не стосуються нашого менталітету, який за своєю природою європейський. Росія – невід'ємна частина Заходу».Путін, напевно, знає, що, незважаючи на наявність у Росії ядерної зброї, шансів на перемогу в другій холодній війні у неї небагато. У США сильні союзники практично на всіх континентах, тоді як друзі Путіна — це в кращому разі постаті на кшталт Башара Асада, Олександра Лукашенка та Кім Чен Іна.Якщо Путіну здається, що його загнали в кут, звинувачувати в цьому він має винятково самого себе. Як підкреслив президент Байден, США не мають і не мали намірів дестабілізувати ситуацію в Росії або позбавляти цю країну її законних прав. Саме тому Америка та її союзники запропонували розпочати переговори з Москвою щодо найширшого спектру питань, пов'язаних з безпекою. Але в той же час Америка не повинна відступати від вимог, що передбачають, що Росія діятиме відповідно до міжнародних норм та стандартів, єдиних для всіх країн.Володимир Путін та його китайський побратим Сі Цзіньпін люблять повторювати, що сьогодні ми живемо у багатополярному світі. Це, безперечно, так, але помилково було б на цій підставі вважати, що великі країни мають право нарізати земну кулю на сфери впливу подібно до того, як робили це колоніальні імперії століття тому.Україна має безумовне право на суверенітет, незалежно від того, з ким їй довелося сусідити. У наші дні це визнають усі великі держави — і Путіну також доведеться це визнати. Саме ця ідея є основою західної дипломатії останніх років. І саме вона відрізняє світ, у якому править закон, від того, у якому царює хаос.Поделиться в:
