Подробиці щодо смерті Ісуса Христа на Хресті, або про ціну нашого Відкуплення

03.05.2024, 19:31 newssky.com.ua

Догмат про Відкуплення — це серце християнської віри. Всі догматичні твердження в сфері тріадології, христології, еклезіології і сотеріології перевірялися отцями Церкви перш за все по відношенню до можливості спокутування і порятунку людини Христом. Він є не тільки критерієм чистоти віри, але також каменем спотикання для єретиків і лжевчителів від Апостольського Століття до наших днів. Розглянемо, як це відбувалося.

Останні години перед розп’яттям Ісус Христос провів у кількох місцях Єрусалиму. Він розпочав вечір у Горішній кімнаті на Південному Заході міста. Під час Таємної вечері Він сказав учням, що Його тіло і Його кров будуть віддані за них (Мт. 26: 26-29 ). Він вийшов за місто в Гетсиманський сад. Потім його заарештували і повернули до палацу Першосвященика, де Його допитували Анна, колишній первосвященик, і Кайяфа, зять Анни. Згодом Його судив синедріон і визнав винним у богохульстві через те, що він проголосив Себе Сином Божим. В результаті наш Господь був засуджений до смертної кари. Оскільки тільки римляни могли страчувати злочинців, Його відправили до Понтія Пілата у фортецю Антонія. Пілат, не знайшовши нічого поганого, послав Його до царя Ірода, а той повернув Його до Пілата. Тоді Пилат, піддавшись тиску натовпу, наказав бичувати Христа і розіп’яти Його. Нарешті Господа вивели за стіни міста, щоб розіп’яти на горі Голгофі.

У цьому нарисі ми розглянемо переважно медичні аспекти Страждань Христа, а через це – ціну нашого Відкуплення. Розумно припустити, що Спаситель світу був у доброму здоров’ї перед випробуванням, з яким Він зіткнувся за кілька годин до Своєї смерті. Бути теслею і мандрувати країною під час Його служіння вимагало, щоб Він був у хорошому фізичному стані. Однак перед розп’яттям Він був змушений пройти 2,5 милі протягом безсонної ночі, протягом якої Він зазнав великих мук через низку випробувань, над Ним знущалися, висміювали та жорстоко били, і Його покинули друзі та здавалося, що Його залишив й Отець Небесний.

В якийсь момент духовних вправ під час Великого Посту я зрозумів, що роками сприймав Розп’яття більш-менш як належне — що я став черствим до його жаху через надто легке знайомство з похмурими деталями. Нарешті мені спало на думку, що, будучи теологом, я навіть не знав справжньої безпосередньої причини смерті Христа. Автори Євангелій не дуже допомагають нам у цьому питанні, тому що розп’яття і бичування були настільки поширеними за їх життя, що вони, очевидно, вважали детальний опис непотрібним.

Тож маємо лише стислі слова євангелістів: «Пілат, бичувавши Ісуса, видав Його їм на розп’яття — і вони Його розіп’яли». Я не буду сьогодні у дрібницях обговорювати нескінченні психічні та духовні страждання Втіленого Бога, який спокутує гріхи занепалої людини. Але мені здавалося, що я міг би досліджувати фізіологічні та анатомічні аспекти страстей нашого Господа досить детально. Що насправді витримало тіло Ісуса з Назарету протягом тих годин тортур? Це привело мене спочатку до вивчення самої практики розп’яття; тобто катування та страта шляхом прив’язування до хреста.

Ряд римських авторів (Лівій, Цицерон, Тацит) коментують розп’яття, а деякі нововведення, модифікації та варіації описані в античній літературі. Наприклад, вертикальна частина хреста (або стрижні) може мати поперечину (або patibulum), прикріплену нижче його вершини, що ми зазвичай називаємо латинським хрестом. Однак найпоширенішою формою, яка використовувалася в дні нашого Господа, був хрест Тау, у формі нашої та латинської літери Т. У цьому хресті поперечина була розміщена у виїмці у верхній частині пагорба. Існують археологічні докази того, що саме на такому типі хреста був розп’ятий Ісус Христос.

Без будь-яких історичних чи біблійних доказів художники Середньовіччя та Відродження дали нам наше зображення Христа, що несе весь хрест. Але вертикальний стовп зазвичай назавжди закріплювали в землі на місці страти, і засуджений був змушений нести patibulum від в’язниці до місця страти.

Багато художників і більшість скульпторів, які розвивали у своєї творчості тему розп’яття також показують цвяхи через долоні. Історичні римські звіти та експериментальна робота встановили, що цвяхи забивали між малими кістками зап’ястя (променевою та ліктьовою), а не через долоні. Цвяхи, вбиті крізь долоні, вилізуть між пальцями, якщо вони витримають вагу людського тіла. Помилкове уявлення могло виникнути через неправильне розуміння слів Христа до апостола Томи: «Спостерігай за моїми руками». Анатоми, як сучасні, так і стародавні, завжди вважали зап’ястя частиною кисті, тобто малося на увазі, що апостол Тома мав би подивися не на долоні, а на зап’ястя Христа.

Але, звичайно, фізичні страсті Христа почалися в Гетсиманії. З багатьох аспектів цього початкового страждання найбільший фізіологічний інтерес представляє кривавий піт. Цікаво, що про це згадує лише святий лікар Лука. Він каже: «І, будучи в агонії, Він молився ще довше. І став піт Його, як краплі крові, що стікають на землю».

Досить часто критики християнства зазначали, що такого не може бути, тому, що не може бути взагалі. Чимало зусиль можна було б заощадити, якби ті, хто сумнівається, звернулися до серьйозної медичної літератури. Явище гематидрозу, або кривавого поту, є дуже рідкісним, але добре задокументовано. Під час сильного емоційного стресу, який зазнав наш Господь, крихітні капіляри в потових залозах можуть луснути, змішуючи кров з потом. Цей процес цілком міг викликати помітну слабкість і можливий шок.

Після арешту посеред ночі Христа привели до Синедріону та Кайфа, Первосвященика; тут була нанесена перша фізична травма. Солдат вдарив Спасителя по обличчю за те, що Він мовчав, коли його допитував Кайфа. Тоді охоронці палацу зав’язали Йому очі й насмішкувато знущалися над Ним, щоб упізнати їх, коли кожен проходив повз, плювали на Нього та били в обличчя.

Саме в цей момент Боголюдина зазнає жорстокого фізичного побиття. Під час бичування жертву прив’язували до стовпа, залишаючи її спину повністю відкритою. Римляни використовували батіг, званий flagrum або flagellum, який складався з маленьких шматочків кістки та металу, прикріплених до ряду шкіряних ниток. Кількість ударів в Євангелії не вказана. Кількість ударів у єврейському законі була встановлена ​​у Повторенні Закону 25:3 як сорок, але пізніше зменшена до 39, щоб запобігти надмірним ударам через помилку підрахунку. Потерпілий часто помирав від побоїв. (Вважалося, що 39 ударів привели злочинця до «одного від смерті»).

Римське право не обмежувало кількість нанесених ударів. Під час бичування зі спини здирали шкіру, оголюючи закривавлену масу м’язів і кісток. Від цього побиття сталася надзвичайна втрата крові, що ослабило жертву. можливо, до втрати свідомості.

Рано вранці, побитого та в синцях, зневодненого та виснаженого безсонною ніччю, Господа Ісуса ведуть через преторій фортеці Антонія, резиденції уряду прокуратора Юдеї Понтія Пілата. Ви, звичайно, знайомі з оповіданнями про Пілата, який намагався перекласти відповідальність на Ірода Антипу, тетрарха Юдеї. Очевидно, Христос не зазнав фізичного жорстокого поводження з боку Ірода і був повернутий до Пілата.

Саме тоді, у відповідь на крики натовпу, Пілат наказав звільнити Варраву та засудив Спасителя на бичування та розп’яття. Серед авторитетів існує багато розбіжностей щодо незвичайного бичування як прелюдії до розп’яття. Більшість римських авторів цього періоду не пов’язують ці два слова. Багато вчених вважають, що спочатку Пілат наказав бичувати Господа Ісуса як повне покарання, і що смертний вирок через розп’яття був лише у відповідь на глузування натовпу, що прокуратор не захищав належним чином Цезаря від цього самозванця, який нібито стверджував, що є царем юдейським.

Підготовка до бичування була здійснена, коли з Божественного В’язня зняли одяг та прив’язали руки до стовпа над головою. Навряд чи римляни намагалися дотримуватися єврейського закону в цьому питанні, але євреї мали стародавній закон, який забороняв більше сорока ударів батогом. Римський легіонер крокує вперед із флагрумом (або джгутиком) у руці. Це короткий батіг, що складається з кількох важких шкіряних ременів із двома маленькими свинцевими кульками, прикріпленими біля кінців кожного. Важкий батіг з повною силою знову і знову б’є по плечах, спині та ногах Ісуса Христа.

Спочатку бичи катів прорізають лише шкіру. Потім, у міру того, як удари тривають, вони глибше врізаються в підшкірні тканини, спричиняючи спершу сочження крові з капілярів і вен шкіри, а нарешті вибухаючи артеріальну кровотечу з судин у підлеглих м’язах. Маленькі кульки свинцю спочатку утворюють великі глибокі синці, які розриваються наступними ударами. Нарешті шкіра спини звисає довгими стрічками, і вся область являє собою невпізнанну масу розірваної кровоточивої тканини. Коли старший сотник визначає, що Христос вже близький до смерті, побиття нарешті припиняється. Тоді напівнепритомного Спасителя розв’язують та дозволяють йому впасти на кам’яну бруківку, зволожену Його власною кров’ю.

Римські солдати бачать великий жарт у тому, що цей провінційний єврей претендує на роль царя. Вони накидають Йому на плечі мантію і кладуть у Його руку палицю замість скіпетра. Їм ще потрібна корона, щоб зробити свою пародію повною. Гнучкі гілки, вкриті довгими колючками (зазвичай використовуються в зв’язках для дров), сплетені у формі корони і втиснуті в Його шкіру голови. Знову спостерігається рясна кровотеча, шкіра голови є однією з найбільш кровоносних ділянок тіла.

Знущаючись над Ним і вдаривши Його по обличчю, воїни виймають палицю з Його рук і б’ють Його по голові, вбиваючи колючки глибше в Його шкіру. Нарешті вони втомлюються від свого садистського «спорту», і мантію зривають з Його спини. Уже прилипши до згустків крові та сироватки в ранах, його видалення викликає нестерпний біль, так само як при необережному знятті хірургічної пов’язки, і майже так, ніби Його знову шмагають, рани знову починають кровоточити. На знак поваги до єврейського звичаю римляни повертають Його одяг. Важкий патибулум хреста прив’язаний до Його плечей, і процесія засудженог