Одного разу, п’ятдесят років тому назад

05.02.2024, 19:08 mig.com.ua

У першу суботу лютого, традиційну для зустрічі однокласників, перегорнемо сторінки шкільних альбомів і навіть віртуально – класний журнал 10-А класу запорізької школи №28 выпуску 1974 року.

Через п’ятдесят років це особливо цікаво.

І що ми бачимо? З нами поруч три наші вчительки, три подруги. Назвемо й вік, – вони вже їним пишаються, а не приховують. Маргарита Артем’ївна Шило, Тамара Миколаївна Середа й Наталія Борисівна Єгоричева-Габерман вже проминули 90-річчя. Рік народження кожної – 1931-й. Подруги спілкуються телефоном та Інтернетом [дві й нині проживають у Запоріжжі, Наталія Борисівна живе в Ізраїлі]. І навіть пересилають фото своїм учням. Інтернетом, сучасними можливостями телефона користується Тамара Миколаївна. Й шуткує: “Меня хоть узнал? Тетя в белом – я“, – пише Миколі Баришеву.

Як не пізнати, дорога Тамаро Маколаївно! Ми навіть тепер знаємо, що газета «Радянська Україна» 28 березня 1975 року визнає ваш кабінет “одним з найкращих у Радянському Союзі” [отримав диплом першого ступеню всесоюзної ВДНГ.

Скільки є учнів навчалися у цьому прекрасному класі. Скільки учнів закохалися у біологію та стали медиками або спеціалістами у різних напрямках цієї науки!

А клас Маргарити Артемївни, класного керівника 10-А, допомагали оформлювати її учні. Навіть у записах класного журналу відчувається її незабутній характер! Її пам’ятають випускники 28-ї школм.

Класний журнал – 10-А выпуску 1974 року. А фото – різних років, різних класів, різних випускників.

Карточки із завданням з фізики Маргарита Артеміївна готувала и видавала на перфокартах для електронних обчислювальних машин.

Це зараз у кожного смартфон в руках. А тоді це були ЕОМ.

І такою пам’ятають учні Маргариту Артеміївну!

“А я досі можу назвати острови в Індійському океані – Суматра, Сулавесі та Калімантан”, – зізнається однокласникам Микола Баришев. Наталія Борисівна, вчителька географії, давала унікальні домашні завдання: материки та острови учні випилювали з фанери й малювали на них ріки, гори й озера… І как їх тепер забути? Це ж назавжди!

До речі, де вони, ці фанерні материки? Де наш фанерний атлас світу? Деякі країни хочеться спалити та забути.

А це випускники 1974-го у восьмому класі, у 1972 році. Які непосидючі, у постійному русі!

Згадайте нас юними!

Інеса АТАМАНЧУК, фотоархів Миколи БАРИШЕВА