Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
12 січня — День українського політв’язня.
Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація
Щороку цього дня демократична спільнота вшановує осіб, яких було заарештовано з політичних мотивів і для кого переконання й цінності стали дорожчими за фізичну свободу.
Відзначення Дня українського політв’язня було запроваджено в таборах Мордовії з 1975 року за ініціативи правозахисника і дисидента-шістдесятника В’ячеслава Чорновола, який закликав у такий спосіб протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму.
Дату вшанування політв’язнів обрали невипадково. Саме в ніч на 12 січня 1972-го, що набула також назву «Варфоломіївської ночі України», радянська влада розпочала найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України і творчість, що доводила міфічність ідеології радянської людини.
Події 52-річної давнини у колі українських дисидентів ще запам’яталися як «сумний Вертеп 1972 року». Тоді у Львові з 31 грудня 1971 року на 1 січня 1972 року близько пів сотні людей, об’єднані українською ідеєю, колядували і щедрували. До колядничого гурту львів’ян приєднався і український поет Василь Стус, який ходив із вертепом.
Вночі 12 січня Василь Стус разом із друзями їхали на львівське летовище. Проїздили мимо КДБ, там світилися всі вікна. Хтось кинув: «Щось готують!». Невдовзі тієї ж ночі були заарештовані всі учасники вертепу. Василя Стуса чекали в київському аеропорту. Вирок суду: 5 років таборів і 3 роки заслання.
12 січня 1972 року КДБ надіслало спеціальне повідомлення секретарю ЦК Компартії України Петрові Шелесту про початок операції «Блок». Вже у січні у Києві та Львові було заарештовано 19 діячів дисидентської спільноти, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі» і поширенні самвидаву.
Були кинуті за ґрати всі відомі представники національно-демократичного руху України: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше — Ігор Калинець та інші. Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. За прагнення бути вільними кремль карав суворо: майже всі отримали 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в Мордовію та Пермську область росії, потім у Сибір та в Казахстан. Тих, кого режим боявся найбільше, відправлено до психлікарень. Арешти тривали впродовж 1972 і 1973 років — тоді кремлівські посіпаки позбавили волі, за даними дослідників, близько 90 осіб.
Сьогодні, в умовах розв’язаної кремлем повномасштабної війни проти України, російські окупанти повністю наслідують на загарбаних ними територіях радянські методи боротьби з інакодумцями. Режим путіна безупинно працює на створення атмосфери страху, безсилля і безнадії, кидає за ґрати українських патріотів, переслідує за релігійною та національною ознакою, вчиняє масово воєнні злочини, брутальні порушення прав і свобод, нехтує людською гідністю, втілює агресивну доктрину «руського міра», займається тотальною пропагандою, яка не має жодного зв’язку з правдою.
На знімку:
Вертеп у домі Садовських у Львові. За кілька днів до початку арештів представників шістдесятництва 12 січня 1972 р. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Стасів-Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять – Стефанія Шабатура («циган»), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко.
