Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Триматися до кінця? Чи переговори за нинішньої лінії фронту? Після невдалого наступу українські еліти розкололися, і щоб зберегти владу, Зеленський може піддатися спокусі перейти до іншого табору. Для солдатів це було б катастрофою, пише німецька Die WELT.
В останні тижні у західній пресі з’явилися десятки статей та інтерв’ю, в яких йшлося про провал українського літнього контрнаступу та про те, що шансів виграти війну на виснаження у Києва практично немає. Головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний також нещодавно визнав, що конфлікт перетворився на «позиційну війну», як у роки Першої світової, – протилежність «маневреній війні», якій властиві рух та швидкість.
Чи змінилася динаміка війни за літо та осінь 2023 року? Схоже, це припущення вірне. Але чи пов’язана ця зміна з військовими зусиллями Кремля чи скоріше з нерішучістю Заходу? Слід враховувати обидва фактори. Однак ще одна причина проблеми, ймовірно, у самій Україні.
Коли Захід підтримує Україну, то постійно згадуються спільні цінності. Наголошується, що Україна – це сильна процвітаюча демократія, вільне суспільство з ринковою економікою, де шануються права людини; це нація, яка бачить себе частиною європейської спільноти. Це правда – і ми спостерігаємо сильну й глибоку різницю між людьми в Україні та їхніми сусідами в Росії, різницю, яка стає більшою з кожним днем.
Український народ набагато незалежніший і схильніший до індивідуалізму, ніж російський. Коли Росія напала на Україну в лютому 2022 року, десятки тисяч добровольців пішли служити до армії та забезпечили успіх мобілізації, оголошеної президентом Володимиром Зеленським. Велика кількість українців повернулася з-за кордону, щоби служити своїй країні в ці важкі часи.
Проте згодом намітилися інші тенденції. Наприклад, тисячі молодих і забезпечених чоловіків залишили країну, а багато хто з тих, хто залишився, не захотів воювати. Схоже, якщо Росія оголосить нову мобілізацію і наступатиме після «перевиборів» Путіна в березні 2024 року, українська влада зіткнеться з серйозними проблемами, оскільки будь-яка насильницька мобілізація не буде підтримана значною (і зростаючою) частиною населення. Це може призвести до тяжких наслідків.
Можна сказати, що українське суспільство зараз розпалося на три частини приблизно рівні за чисельністю.
Приблизно третина людей вважає, що двох років війни достатньо. Вони сподіваються, що Захід і НАТО запропонують Україні гарантії безпеки або місце в альянсі – а це не дозволить росіянам просунутися далі і забезпечить припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту.
Ще третина занурюється в повну апатію, тому що вважає, що все одно все втрачено, що будь-який опір безглуздий і що потрібно шукати індивідуальні шляхи виходу. До цієї групи, безумовно, можна віднести більшість із чотирьох мільйонів українців, які мешкають зараз за кордоном.
Третя група – це ті, хто безпосередньо постраждав від російських військових, чиїх родичів було вбито та вигнано зі своїх будинків або хто вже служив в армії. Вони хочуть триматися до кінця, хочуть захищати та звільняти країну аж до кордонів 1991 року.
Президент Володимир Зеленський все ще належить до третьої групи, але він також дуже уважно стежить за настроями населення та хоче залишатися главою держави.
Історія України добре показує, що долі країни та її лідерів залежить від настроїв та рішень найактивнішої та захопленої групи, якими високими б не були «загальні рейтинги схвалення»: так було у 2004 та 2014 роках.
Тим часом більшість добровольців, які надійшли [в армію] відразу після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, воюють вже майже два роки. Якби глава української держави погодився на припинення вогню з Росією, ці ж люди, мабуть, негайно прогнали б його з посади.
Війна [у такому разі] продовжиться, але вже за менш легітимного і слабкого уряду, ніж той, який при владі зараз. У Заходу також виникли набагато більші проблеми, але він все одно вважав би себе зобов’язаним продовжити фінансування війни.
Українське суспільство втомилося, і українські еліти теж починають розколюватись. Ця тенденція набагато небезпечніша для країни, ніж корупція, невміле управління та припинення західної допомоги разом узяті. Щоб поліпшити ситуацію, необхідно вжити кілька термінових заходів як всередині країні, так і за її межами.
Насамперед не можна обманювати український народ, запевняючи, що війна може бути виграна найближчим часом або навіть «наступного року». Саме такої тактики дотримувався президент упродовж тривалого часу.
Навіть його колишній радник Олексій Арестович лише кілька тижнів тому визнав, що офіс президента обманював народ, коли говорив про неминучу перемогу. Однак каяття не зможе згуртувати народ і надати йому мужності на скількись довгий термін.
Тому потрібно не лише розповісти правду, а й перебудувати уряд, сформувавши військовий кабінет за участю досвідченіших воєначальників, у тому числі тих, хто ніколи не став би співпрацювати з Росією. Західні союзники повинні підтримати ці зміни, а не давати розумних порад про те, як проводити президентські вибори під час війни.
Більше того, корупційні проблеми України слід розглядати як другорядні, доки вони не мають суттєвого впливу на постачання військ. Необхідно значно збільшити підтримку Заходу та якнайшвидше використати заморожені російські рахунки для фінансування військових витрат.
Всі ці кроки мають бути зроблені якнайшвидше, щоб показати Росії – ще до того, як Путін почне ескалацію війни після свого «переобрання» – що Україна, як і раніше, впевнена в собі, її союзники справді єдині і ніхто не думає про те, щоб закінчити цю війну шляхом переговорів із Кремлем.
Слід зосередитися на тому, що зараз Україна не має вибору між війною і миром. Надії на припинення вогню або навіть укладання мирного договору є ілюзорними, оскільки активна частина українського суспільства не погодиться з цим. Альтернатив лише дві: продовжувати війну з нинішньої чи з кращої позиції; або після припинення вогню знову продовжувати війну, але вже після того, як Україна втратить ще більше територій та людських життів.
Багато експертів припускають у ці дні, що йде свого роду «окопна війна», як у 1915 році, без найменшої перспективи на її завершення в найближчому майбутньому. Ситуація швидше порівнянна з 1940 роком, коли стояв вибір між світом і війною, тим, що обрала Франція, і тим, що обрала Великобританія.
Перший шлях спричинив ганебну поразку, другий – славну перемогу. Тепер Україна має зробити важкий, але правильний вибір – і Захід має допомогти консолідувати українське суспільство та мобілізувати всі свої сили та ресурси для підтримки справедливої справи, а не шукати соціальні групи та політичних лідерів, які підтримують тактику умиротворення Кремля, яка знову здалася такою привабливою.
