Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
126 років тому, 6 січня 1898 року, на станції Дебальцеве народився Володимир Сосюра — український поет, прозаїк, лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка.
Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація
Уродженець Донеччини, автор безсмертного твору «Любіть Україну», він за життя став класиком української літератури. Своїм життєвим і творчим шляхом, самим своїм походженням Володимир Сосюра наочно демонстрував українськість Донецького краю. А потужна національна складова його таланту не могла не дратувати й викликати лють в ідеологів московитської експансії, які бачили в його поезії, створеній українською мовою, загрозу для «русского міра».
Сосюра посів видатне місце в українській літературі як автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». Під час Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Сосюра — бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. У першій половині ХХ століття належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та інших.
Дитячі роки Володимира Сосюри пройшли в розташованому неподалік від Дебальцевого селі Третя Рота. Саме таку назву матиме й автобіографічний роман, у якому він пізніше розповість про рідну Донеччину, про край, до якого ще не раз буде звертатися у своїй творчості.
«Немов душею п’ю твого життя весну я
у радості степів, у гомоні дібров,
і музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов!» — писав Володимир Сосюра.
З одинадцяти років хлопець почав працювати у бондарному цеху содового заводу, пізніше — телефоністом, чорноробом, перебивався випадковими заробітками. Початкову освіту здобував від батька, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.
1917-го року в місцевій газеті вперше виходять друком вірші Володимира Сосюри. Восени 1918 року він у складі робітничого загону бере участь у повстанні проти гетьмана, а вже взимку вступає добровольцем до армії Української Народної Республіки, потрапляє в полон до денікінців, які засудили Сосюру до розстрілу, але він залишився живий. А вже у 1920 році був мобілізований до Червоної армії.
Вже з ранньої творчості в поезії Сосюри знайшли відображення суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-х років неможливість поєднати підтримку більшовицької революції з почуттям національного обов’язку. Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму.
Володимиру Сосюрі, як і Олександру Довженкові та іншим їхнім сучасникам-митцям, довелося бути заручником і, в прямому сенсі, невільником більшовицького режиму. Комуністична влада побоювалася його за талант, за гучне українське літературне слово, до пори приглушено ненавиділа і весь час шукала лише приводу, аби розгорнути вже відверте й нищівне цькування.
Такий привід і був винайдений, коли 2 липня 1951 року газета «Правда» у статті «Проти ідеологічних перекручень у літературі» — за підписом першого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича — різко засудила вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну», надрукований ще у 1944-му. Сім років до цього твору ні в кого не було жодних претензій, а тут – час настав. Починається кампанія публічної дискредитації Сосюри. Виходять все нові статті. 3 липня 1951 року редакційну статтю «Правди» передрукували всі республіканські газети, а наступного дня – всі обласні й міські друковані органи союзних республік. Окрім публікацій, були зорганізовані обурені листи-відгуки на цю статтю, і скрізь засуджувалася творчість Сосюри як українського поета.
Згодом «Любіть Україну» взялися критикувати у трудових колективах. А особливо завзяті бібліотекарі й продавчині книгарень у поетових збірках склеювали аркуші або сумлінно вирізали сторінки з «націоналістичним» віршем.
У подальшому, до самої смерті Володимира Сосюри, його «нищили мовчанням»: написані ним твори не друкували, колеги-літератори з ним не спілкувались. І лише неабияка воля поета-громадянина, потужний талант і любов до рідної України надихали його на продовження творчості. Вже за часів хрущовської «відлиги» Сосюра закінчив поему «Мазепа», над якою працював з 1929 року, написав автобіографію, чимало інших творів.
Помер наш уславлений земляк-донеччанин 8 січня 1965 року.
