Притча про сіяча. Що розуміється під насінням, яке він сіє?

02.07.2023, 12:15 newssky.com.ua

Наведемо притчу у викладі Марка: «Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне зерно впало край дороги, і налетіли птахи та визбирали його.А друге впало на кам’янистий ґрунт, де не було достатньо землі, і відразу зійшло, бо земля була неглибока. А як сонце піднялося, — зів’яло і, не маючи коріння, засохло. А інше впало між терня; тож виросло терня і заглушило його, і воно не дало плоду. Ще інше впало на добру землю, зійшло, дало паросток та росло; і принесло врожай: одне — в тридцять, одне — в шістдесят, а одне — в сто разів. І сказав: Хто має вуха, щоби слухати, нехай слухає!» (Мк. 4:3–9).

Незначні відмінності між євангелістами у викладі притчі стосуються насіння, що впало при дорозі: у Матвія та Марка його клювали птиці, а у Луки воно було потоптано, і птахи небесні клювали його. Насіння, що впало на кам’янистий грунт, за версією Матвія та Марка, швидко зійшло, тому що земля не мала глибини, коли ж піднялося сонце, зів’яло; засохло воно через те, що не мало кореня. У Луки насіння, зійшовши, засохло, бо не мало вологи. Впало на родючий грунт у Матвія і Марка приносить тридцяти-, шістдесятії та у щастливому випадку — стократний плід; у Луки — плід сторічний. Для розуміння контексту, в якому розгортається дія притчі, необхідно пам’ятати про те значення, яке мали для слухачів Ісуса Христа такі засадничі поняття, як земля, насіння і терня.

Слово «земля» для ізраїльтянина було священним. Попри складну політичну ситуацію, євреї часів Ісуса Христа продовжували жити у своїй землі — тій, яку Бог обіцяв Аврааму та його нащадкам (Бут. 12:1–7). Цю землю євреї колись насилу відвойовували в інших народів; до неї вони повернулися після довгого перебування в Єгипті та сорокарічні мандри в пустелі; потім вони вдруге повернулися до неї після Вавилонського полону. Це була земля батьків і батьківщина (Бут. 31:3; 48: 21), до якої євреї були дуже прив’язані.

Вони знали, що господарем їхньої землі є Сам Бог; вони —лише прибульці та поселенці на ній (Лев. 25:23). Вони пам’ятали, що обробіток землі було початковим покликанням людини (Бут. 2:5, 15). Вони також знали про прямий взаємозв’язок між послух Богу та тим, як земля буде реагувати на людську працю: «Виконуйте всі Мої постанови та всі Мої присуди, дотримуйтеся і виконуйте їх, — і житимете на землі безпечно; земля даватиме свої плоди, і ви їстимете досхочу і житимете на ній безпечно….. Якщо ж ви не послухаєтесь Мене і не будете виконувати цих Моїх заповідей…. А якщо ви при цьому не послухаєтесь Мене, то Я збільшу покарання за ваші гріхи семикратно. 19Я зруйную зухвалість вашої гордості і вчиню вам небо як залізо, а вашу землю — як мідь. 20Ваша сила буде даремною, ваша земля не дасть свого врожаю, а дерево з вашого поля не дасть свого плоду….Коли Я пригноблю вас нестачею хліба, то десять жінок будуть пекти ваші хліби в одній печі та віддаватимуть ваші хліби на вагу; ви будете їсти, та не насичуватиметесь» (Лев. 25:18–19; 26:14, 18–20, 26).

Слово «насіння» присутнє лише у версії Луки; у версіях Матвія та Марка насіння не згадується, однак мається на увазі. Поняття насіння також мало багату смислове навантаження. З одного боку, насіння — це те, за допомогою чого здійснюється процес відтворення та розмноження в рослинному світі (Бут. 1:12). З іншого боку, термін «насіння» застосовується по відношенню до конкретного нащадка людини (Бут. 4:23; 21: 12-13) та його потомству в цілому (Бут. 22:17–18). Народ ізраїльський —це насіння святе, яке не повинно змішуватися з насінням чужинців (1 Езд. 9:2). В юдаїзмі часів Другого Храму образ насіння іноді позначав залишок, який повернеться у свою землю після закінчення полону.

Слово «терня» (слав. — терніє) вперше згадується в Книзі Буття, в словах Бога, звернених до Адама після його гріхопадіння: «проклята земля у твоїх ділах. У скорботах їстимеш з неї в усі дні свого життя. 18 Терня і будяки буде родити тобі, і їстимеш польові рослини» (Бут. 3:17–18). Терня в Біблії є одночасно символом страждань (його колючки заподіюють біль), розчарування (воно виростає там, де його ніхто не садив) та безплідної праці (воно виростає замість тих рослин, від яких людина очікує отримати плід).

При читанні притчі важливо пам’ятати, що Ісус Христос оперував тими поняттями, які для його безпосередніх слухачів мали як побутове, так і релігійне значення. Однак якщо побутове значення понять було очевидно для всіх, то та символіка, яка за ними стояла, для кожного повинна була розкритися по-різному.Не випадково у всіх трьох синоптиків виклад притчі завершується формулою: хто має вуха чути, та чує! (Мт. 13: 9; Мк. 4: 9; Лк. 8:8). Цією ж формулою завершується у Луки тлумачення даної притчі (Лк. 8:15), А у Матвія — тлумачення притчі про плевелах (Мт. 13:43). Вона ж неодноразово зустрічається в прямій мові Ісуса Христа в інших ситуаціях (Мт. 11: 15; 25: 30 Мк. 4: 23; 7: 16 Лк. 14:35).

Що означала ця формула? Очевидно, вона посилалася на те, про що ми говорили вище: до уявлення про те, що сенс і зміст проповіді Спасителя, включаючи Його притчі, розкриваються тільки тим, хто «має вуха». Своїх опонентів Господь звинувачував у тому, що вони бачачи не бачать, і чуючи не чують, і не розуміють. Слідом за пророком Ісаєю (Іс. 6: 9-10) Він говорив про те, що огрубіло серце людей цих,які вухами насилу чують, а очі свої зімкнули (Мт. 13:13–15). Ці слова слідують безпосередньо за притчею про сіяча та служать прямим тлумаченням формули, що завершує цю притчу. Вони є частиною епізоду, розглянутого нами вище, в якому учні просять Ісуса Христа пояснити їм значення притчі про сіяча. А Господь у відповідь вказує їм на їх привілейоване становище: на відміну від «зовнішніх», їм дано знати таємниці Царства Божого. За цим епізодом у всіх трьох синоптиків слід тлумачення притчі. Версії Матвія і Луки дещо коротше версії Марка, проте за загальним змістом і термінології майже не відрізняються від неї: «Сіяч сіє слово.Ось ті, які при дорозі, де сіється слово; як тільки почують, негайно приходить сатана і забирає слово, посіяне в них. А ті, котрі на кам’янистому ґрунті посіяні, коли почують слово, то відразу з радістю приймають його, але не мають у собі кореня і нестійкі; коли настануть утиски або переслідування за слово, вони відразу спокушуються. А інші є ті, які посіяні в тернях: вони чують слово, але приходять клопоти віку й омана багатства та інших бажань, заглушують слово — і воно залишається без плоду. А ось ті, які посіяні в добру землю: вони чують слово та приймають, і приносять урожай: один — у тридцять, один — у шістдесят, а один — у сто разів!» (Мк. 4:14–20).

Хто розуміється в притчі під сіячем? Спаситель не згадує за це у своєму тлумаченні, починаючи його відразу з насіння. Мабуть, Він вважає, що учні знають, про кого йдеться. Однак, тлумачачи притчу про полови, тематично пов’язану з розглянутою притчею, Ісус Христос прямо скаже, що сіє добре насіння Син Людський (Мт. 13:37). За аналогією ми можемо поширити це тлумачення і на притчу про сіяча: в ній Спаситель говорить про себе, своє вчення і про те, як по-різному це вчення сприймають люди.

Притча про сіяча, таким чином, стає прелюдією до всіх інших притч Господа. Не випадково вона була виголошена раніше інших притч і займає перше місце в Повчанні з човна.

Яке слово сіє Сіяч? У Марка це слово ніяк не кваліфікується. Однак у Матвія Сіяч сіє слово про Царство (Мт. 13: 19), а у Луки говориться: насіння є Слово Боже (Лк. 8:11). Очевидно, що Ісус Христос має на увазі свою проповідь. Вираз слово про Царство відсилає до заклику, з якого почалася його проповідь: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 4:17). Воно також вказує на зміст багатьох притч, які починаються з питань: чому уподібнимо Царство Боже? або якою притчею зобразимо його? (пор: Мк. 4: 30; Лк. 13:18); або з відповідей на ці питання: Царство Небесне подібно зерну гірчичному… Царство Небесне подібно заквасці… ще подібно Царство Небесне скарбу… ще подібно Царство Небесне купцеві… ще подібно Царство Небесне неводу… (Мф. 13:31, 33, 44, 45, 47).

Розкриття поняття «Царство Небесне», або «Царство Боже», було, згідно з синоптиками, головним змістом проповіді Ісуса Христа з перших днів Його соціального служіння. Ця проповідь є те саме слово Боже, яке є прямим продовженням старозавітних одкровень Бога, що відбувалися через пророків. Слухачам Ісуса Христа, безсумнівно, були знайомі слова Ісаї: «Адже Мої ради не є такі, як ваші ради, і мої дороги не такі, як ваші дороги, — говорить Господь. Але так, як небо віддалене від землі, настільки далека Моя дорога від ваших доріг і ваші задуми — від Мого задуму. Адже як дощ чи сніг піде з неба і не повертається, аж доки не напоїть землю, і вона вродить, і зростить, і дасть насіння сівачеві та хліб на поживу, саме таким буде і Моє слово, яке тільки вийде з Моїх уст, — воно не повернеться, аж доки не виконається те, що Я забажав, і дам успіх на твоїх дорогах і Моїм заповідям» (Іс. 55:8–11).

У даному тексті відсутній образ сіяча, але є образи насіння, землі, а головне — Слова Божого, що виходить з вуст Бога. У християнській екзегетичній традиції це «слово» міцно ототожнили зі Словом (тобто Логосом), про Який йдеться в пролозі Євангелія від Іоанна (Ін. 1: 1-5), тобто з Сином Божим.Тема послання, що прозвучала в Ісаї, є лейтмотивом проповіді Ісуса Христа: про себе Він говорить як посланому у світ Отцем Небесним, а про Отця як про того, Хто послав Його. Ця тема повною мірою розкривається в притчі про сіяча: «Вийшов сіяч сіяти насіння своє. Наскільки простий, настільки й урочистий початок! Воно означає: Прийшов час посіву, морози та снігу підготували землю, орач зорав, весна прийшла, і — Сіяч вийшов сіяти… рід людський втомлений тисячоліттями мук і страждань, відблукань і криків розпушений, але приготований до прийняття Божественного насіння живоносного вчення; пророки розорали ниву душ людських, а Христос засяяв, немов весна після довгої льодової зими, і подібно сіячеві вийшов сіяти. Пророки є пахарями, а Він — Сіяч. Якщо пророки посіяли насіння, то насіння ті були не їх, але запозичені у Бога. А Христос вийшов сіяти своє насіння … вийшов сіяч — але звідк